“під маскою твого імені”

Софія

Мені дали завдання:

вийти за нього.
Спокусити.
І знищити клан Мореллі зсередини.

Я не питала — чому я?
Бо знала: в мене обличчя, якого ніхто не запам’ятовує.
Погляд, що може плакати на замовлення.
І серце… що навчилося мовчати.

А він — спадкоємець.
Красивий. Спокійний.
У ньому живуть усі гріхи його батьків.

Я мала стати йому дружиною.
І вночі — дати отруту.
Але поки — я просто приміряла сукню.

І серце билося занадто сильно.

Вона увійшла в кімнату — його мама.
Амелія Мореллі. Легенда.
Мовчазна королева, яка колись правила в крові.

— Тобі пасує біле, Софіє, — сказала спокійно.
— Дякую…
— Хочеш знати секрет?

Я не відповіла.
Але вона наблизилась.

Її погляд — різав.

— Я теж колись була шпигункою.
Проти Мореллі.
Проти його батька.

— Ви?
— Я мала вбити Данте.
Але замість цього — народила його сина.

Вона дістала зі свого кулону стару записку.

"Ти — не маска. Ти — вибір."

— Знаєш, що я зрозуміла?
Шпигуни, що закохуються — небезпечніші за вбивць.
Бо вони здатні не зрадити… а змінити все.

Я мовчала.
Але тоді…
сльоза впала прямо на сукню.

Подобається

#1739 в Жіночий роман
#220 в Не художня література

Відредаговано: 03.07.2025