1

Дощ барабанив по панорамних вікнах, а темні хмари надійно затягли усе небо, через що маєток сім’ї Багрянек виглядав досить похмуро, враховуючи те, що штучне освітлення ще не ввімкнули.

У якусь мить яскрава блискавка спалахнула в небі, і гучний розкат грому відволік мене від пояснень економки.

— Панно Калинович, ви мене чуєте? Я хотіла познайомити вас з вашими прямими обов’язками, та зі старшим спадкоємцем, який буде вашим безпосереднім босом.

— Так, звісно. Буду вам дуже вдячна. Називайте мене просто Єва.

Економка оцінююче подивилася на мене й погодилася кивком голови.

— Добре. Ви теж можете називати мене Діаною. Отже, — пані Діана повела мене коридором. — Ви будете прислужувати старшому спадкоємцю цієї сім’ї. Його звати пан Адріан Багрянек. У ваші обов’язки входитиме допомагати панові Адріану в будь-яких проханнях, гуляти з ним двічі на день парком, слідкувати за чистотою його кімнати та постільної білизни, допомагати йому в гігієнічних процедурах. Але, — жінка повернулася до мене. — Мушу попередити вас, що в нього складний характер, тому раджу поменше тріпатися язиком, старанно все виконувати і не дратувати пана Адріана зайвий раз.

— Зрозуміла вас. — чітко відповіла я.

— Ну ось ми і на місці. — Діана постукала у двері спальні й відчинила їх переді мною.

— Доброго дня, пане Адріане. Хотіла познайомити вас із вашою новою доглядальницею. Її звати Єва, і вона вам прислуговуватиме.

Я, ніяковіючи, потопталася біля входу, а потім зайшла всередину й посеред темної кімнати побачила гарного молодого чоловіка років тридцяти в інвалідному візку. Чорне волосся недбало спадало йому на лоба, а на обличчі з гострими вилицями були написані зарозумілість і холодність. Сірі крижані очі колюче вп’ялися в мене й байдужим поглядом пройшлися по фігурі.

Я прокашлялася.

— Доброго дня, пане Адріане. Пані Діана вже пояснила мені мої безпосередні обов’язки. Якщо у вас будуть якісь особисті побажання до моєї роботи, буду рада їх вислухати.

Чоловік холодно усміхнувся, і від цієї усмішки в мене пройшлися мурашки тілом, а можливо, тому, що в маєтку було досить прохолодно.

— Обережніше з такими фразами, панно Єво. — його погляд ковзнув по моїх губах. Він натиснув кнопку на інвалідному візку й під’їхав трохи ближче до нас. — У мене може виявитися занадто багато особистих побажань, але вони можуть вам не сподобатися.

Я спокійно підняла на нього очі.

— Це залежить від того, наскільки вони виходитимуть за межі моїх обов’язків, пане Багрянек.

Сірі очі чоловіка подивилися на мене уважніше, із насмішкою.

— Шкода. Я люблю дивитися, як люди порушують правила.

Економка переводила погляд із мене на пана Адріана й назад, не розуміючи цієї словесної перепалки. Втім, вона ж сама попереджала мене про складний характер спадкоємця.

Я не розгубилася й чітко відповіла:

— Тоді вам доведеться навчитися формулювати їх переконливо.

— Ну добре, Єво. Тепер мені треба познайомити тебе з будинком і показати, де що знаходиться. Ходімо. Гарного дня вам, пане Адріане. — жінка метушливо потягла мене за руку до виходу, і я вимушено пішла за нею, спиною відчуваючи пронизуючий сірий погляд.