Розділ 6. Жереб Небес

Повернувшись на бенкет у піднесеному настрої, Аллан схопив келих з таці в одного з офіціантів. І неквапливо пішов через увесь зал. Гості розступалися перед ним, косилися на нього і шепотіли. І Аллан відверто насолоджувався їхньою увагою та сум'яттям.

Все ж таки як це приємно — знову бачити, що його бояться. Знати, що ніхто не забув, хто він. Навіть без маски.

А ще йому більше не потрібно шукати причин бути поряд зі своєю маленькою відьмою. Вона сама попросила його про це. І Аллан уже прикидав, яку користь витягне з такої зручної нагоди. І як сам використовує цю дитину...

Думки мага обірвалися, коли він згадав великі блакитні очі малюка. З якою чистотою та наївністю вони дивилися на нього. Як маленьке тепле тільце тулилося до нього і з довірою засинало на його руках.

Згадка чомусь відбила в Аллана бажання вигадувати якісь інтриги за участю дитини. Зараз йому варто подумати, як захистити цю тендітну істоту. Зробити все, щоб воно зміцніло і виросло у безпеці. А потім він уже подумає, як це використати собі на руку. Мабуть…

Думаючи про це, Аллан не помітив, як вийшов на терасу. Тут була лише одна гостя. Провидиця Зіневра Трилуна стояла біля билець, задумливо підперши підборіддя рукою. Почувши кроки, вона обернулася і глянула на чоловіка ясними фіалковими очима.

— Пане Маскарон, — у її голосі не було напруження, яке він звик чути від більшості.

Провидиця дивилася на нього спокійно. Мабуть, тільки так може дивитись той, хто, можливо, знає, як помре. Тому навіть такий монстр, як Маг у Масці, викликав у неї повагу, але не страх.

І Аллан, своєю чергою, відчував до неї рівноцінну повагу. Мабуть, на цьому бенкеті вона була єдиною з гостей, на кого він дивився з інтересом.

— Леді Трилуна, — трохи кивнув маг. Його увагу привернула кришталева куля в руці жінки. У звичайних умовах він би вважав за краще уникати спілкування з цією жінкою. До повернення Армії йому вартувало багато зусиль, щоб приховувати свій план від її передбачень. І тоді він все одно не міг бути впевнений, що вона не побачить у майбутньому більше, ніж слід.

Але коли його план вже і так зруйнований, ховатися немає сенсу. Він пройшов на балкон і став за крок від напівельфійки.

— Передбачали майбутнє спадкоємиці наших правителів? — поцікавився він.

— Ні, — заперечила леді Трилуна. — Її батьки не просили мене дивитися у її майбутнє. Що з їхнього боку дуже мудро, — зауважила вона. — Як на мене — найбільша чарівність майбутнього саме в тому, що нам воно не відоме до певного часу.

— І все-таки вас регулярно просять підіймати завісу на майбутнє, — Аллан поставив наполовину випитий келих на бильця. — Навіть знаючи, що це може їм не сподобатися.

— Така природа людей — бажати того, що бажати небезпечно, — посміхнулася леді Трилуна і глянула на мага. — Хоча не мені це вам розповідати.

Вони обмінялися поглядами. Їхня розмова не була дружньою. Донедавна вони були ворогами. Але було в них двох дещо спільне — до них обох люди тяглися, як метелики на полум'я. Навіть знаючи, що це може їх занапастити.

— А ви ризикнули б побачити своє майбутнє? — раптом поцікавилася провидиця.

— Я звик створювати його сам. До того ж я з тих, хто віддає перевагу інтризі. Навіть щодо себе, — відсалютував їй келихом маг і випив його.

Зіневра Трилуна трохи посміхнулася. Вона попрямувала до зали. Але біля входу раптом спіткнулася об тріснуту плиту старого особняка. Маг встиг притримати її за плечі. Провидиця схопилася за нього рукою, і її кришталева куля опинилася між ними.

Сфера спалахнула, миттєво заповнившись бузковим туманом. Провидиця ахнула, подивившись у глиб хмари розширеними очима.

— Ох… — видихнула вона. — Бачу...

Аллан відкрив рота, але нічого не встиг сказати, бо голос ельфійки змінився, наче вона говорила у глибокий колодязь.

«Є пасткою для володаря вінця оманою народжене дитя… Коли жага кровної помсти звільниться, епоха коронованих правителів на троні закінчиться…»

Леді Трилуна різко вдихнула, її ноги підкосилися.

Магу довелося схопити її міцніше, щоб вона не впала.

— Леді Трилуна? — хмурився він, напружено дивлячись на її зблідле обличчя. — Вам погано? Покликати цілителя?

— Ні... Води, якщо можна.

Аллан допоміг їй сісти на низьке підвіконня. Увійшов у зал і майже одразу ж повернувся зі склянкою води. Леді Трилуна взяла склянку. Маг зазначив, що її руку проймає тремтіння.

— Перепрошую за клопіт, — тихо видихнула Трилуна. — Голова йде обертом. Надто яскраво… Давно такого не було, — вона глибоко вдихнула і зробила ковток холодної води. Потім тривожно глянула на сферу навколішки. Дим усередині вже розвіявся і куля просто відбивала теплі відблиски вогників з вікна. — Що я тільки що сказала? Так, у вас є аркуш чи хоч щось, де можна записати? У мене є серветка!

Аллан похмуро дивився, як провидиця дістала серветку й вийняла олівець, який висів у неї на мотузці на шиї. Як то часто буває у провидців, їй не вперше доводиться раптово записувати свої видіння. І чим далі вона писала на серветці, тим сильніше стискалася в його грудях тривога. Коли леді Трилуна підняла на нього очі, обидва вони не одразу наважилися заговорити.

— Ви ж розумієте, що це означає? — тихо спитала вона, показуючи строки.

— Щодо жаги помсти, то це може бути що завгодно. А от епохи зазвичай не закінчуються самі по собі, а правителі просто так не сходять з тронів. Тут треба катастрофа, руйнація чи… війна, — глухо промовив Аллан. — Але ви ще сказали про якесь дитя. Це ж не…

— Це навряд чи дитина наших князів, — похитала головою провидиця. — Я брала її на руки, та ведіння не відчула.

— Тоді хто?

— Не знаю. Обличчя я не розгледіла, — жінка засмучено похитала головою, від чого кільця на її гострих, як кинджали, вухах брязнули. — Це вже дізнаєтесь ви.

— Я?

— Я побачила видіння, доторкнувшись до вас. Його викликали ви, пане Маскароне. Це означає, що Небеса кинули для вас жереб. Ви зустрінете того, хто здатен зруйнувати нашу епоху, — вона опустила очі на строки на серветці. — Хто б це не був, за ним прийде загроза для правителів. Наші князі сильні, але молоді. Ви коронували їх, тож вам їх й оберігати.