Глава 20. Любов, що пережила вогонь

Ранок у маєтку розквітав так м’яко, що здавалося — нічні страхи ніколи й не існували. Сонце, ще тепле й трохи сором’язливе, ковзало золотими плямами по стінах, торкалося завіс, проходилося по подушках і ніжно лоскотало повіки Джейн.

Вона прокидалася повільно, ніби боялася надто швидко повертатися у світ. Повітря в кімнаті пахло ромашковими травами, свіжою білизною й… спокоєм. Справжнім. Тим, якого вона не відчувала відтоді, як ступила ногою в той проклятий сарай.

Лікар стояв осторонь, тримаючи в руках записник. Він помовчав мить, підбирав слова — неначе боявся потривожити тендітність цієї миті.

— Місіс Дарсі… — промовив він тихо, навіть м’якше, ніж зазвичай. — Я мушу повідомити вам одну… дуже приємну новину.

Ви… вагітні.

Світ зупинився.

Справді. Зовсім.

Джейн чула, як завмерло її власне серце. А потім — як зробило зайвий, тремтливий удар. Вона повільно підняла долоню й торкнулася свого нижнього живота — невпевнено, ніжно, так, ніби боялася злякати диво.

— Вагітна… — прошепотіла вона. — Я справді…

Сльози не прийшли — лише величезне, тепле сяйво, що зростало всередині неї, як перший промінь ранку.

Більше не було темряви, не було диму, не було жаху.

Лише життя.

Двері тихо прочинилися.

Дарсі зайшов, і його обличчя миттєво змінилося, побачивши світло в її очах.

— Щось сталося? — запитав він, стиха підходячи до ліжка.

Лікар кивнув і так само тихо вийшов.

Дарсі сів поруч, взяв її долоню в свою.

Джейн поглянула на нього — і усмішка сама знайшла її губи.

— Дарсі… — сказала вона, ледь стримуючи хлип, — ми будемо батьками.

Він на мить завмер — неначе не повірив. А потім… його обличчя розцвіло таким теплом, яке Джейн бачили лише в найінтимніші, найчесніші моменти їхнього життя.

Він притис її руку до своїх губ.

— Джейн… кохана… — голос його охрип. — Ти подарувала мені найбільше щастя, яке я міг тільки уявити.

Він схилився до неї, лоб до лоба.

Вона відчула, як він тремтів.

Сильний, непохитний, грізний для своїх ворогів — і беззахисний перед новим життям, яке вони тепер ділили удвох.

— Я боюся навіть дихати, аби не злякати це чудо, — прошепотів він.

— Воно не злякається, — відповіла вона, сміючись тихо й щасливо. — У нього дуже сміливий батько.

Дарсі усміхнувся вперше за довгий час без тіні напруги.

Леді Клавдія, яка непомітно стояла біля дверей, витерла сльозу.

— Нарешті… — промовила вона приглушено. — Бог дав вам після всіх мук те, на що ви справді заслуговуєте.

Джейн простягла до неї руку. Клавдія підійшла, обійняла обох — коротко, стримано, але тепло.

— А як… Едвард? — обережно запитала Джейн, коли трохи опам’яталася.

Дарсі стиснув її пальці.

— Він живий. І… змінився. Дуже.

Та ніч зробила з нього людину. Він побачив, наскільки близько був до того, щоб втратити тебе. Йому було соромно навіть подивитися тобі в очі.

— Я знаю, — тихо відповіла вона. — Він боявся мене. І… боявся себе.

Дарсі кивнув.

— Він сам попросив поїхати подалі. Почати спочатку. Я влаштував йому корабель до Америки. Там йому дадуть роботу і шанс на інше життя.

Джейн зітхнула. У зітханні не було болю — лише тихий, мудрий смуток.

— Це правильно.

Дарсі продовжив:

— Його дитину забрали в гарний пансіон. Мати відмовилася, але дівчинка ростиме забезпечено. У неї буде ім’я, освіта, майбутнє. Без тіні скандалу.

Джейн усміхнулася крізь туман емоцій.

— Добре… дуже добре.

Дарсі нахилився й поцілував її у скроню.

— А тепер… — промовив він ніжно, — думай тільки про нас.

Про наше життя.

Про нашу дитину.

— Нашу дитину… — повторила вона, ніби смакуючи кожне слово.

За вікном співали ранкові птахи.

Над маєтком стояла тиша миру.

Ніхто більше не переслідував їх, не чатував у тіні, не збирався загрожувати.

Уперше за всі довгі тижні Джейн відчула себе цілком, незаперечно, до самого серця — в безпеці.

Дарсі поклав руку на її живіт.

Вона накрила його пальці своїми.

— Ось… — прошепотіла вона. — Ось наш справжній початок.

Він усміхнувся.

— А книга про цей початок… може стати довгою.

І хто знає… — він підморгнув, — можливо, наступна буде про іншу дитину. Про дівчинку з непростою долею. Про доньку твого брата.

Джейн усміхнулася широко.

— Я думаю, читачам це б сподобалося.

І так, серед ранкового світла, теплого сміху і надії — почалося нове життя родини Дарсі.