Глава 17. Лють

Розділ: Лист і лють

У кабінеті Дарсі панувала звична тиша, яку порушував лише скрип пера по папері. Він зосереджено переглядав рахунки, коли у двері постукали.

— Увійдіть, — кинув коротко.

На порозі стояв лакей, блідий, із тремтячими руками.

— Це… вам, мілорд. Принесли без підпису, наказали передати особисто.

Дарсі злегка підняв брову, узяв конверт, розірвав. На підлогу впав тонкий локон — вогняно-рудий, упізнаваний, як і кожна волосина з голови його дружини. Поруч — її обручка.

Серце Дарсі зупинилося. Потім ударило знову — глухо, як постріл.

Він розгорнув лист.

«Якщо хочеш побачити свою леді живою — готуй викуп.

Сума — двадцять тисяч фунтів.

Без поліції, без слідчих, без розголосу.

Інструкції отримаєш завтра.

Якщо зробиш дурість — отримаєш не дружину, а тіло.»

Його пальці стиснули аркуш так, що той ледь не розірвався. Очі налилися крицею.

— Вийди, — коротко кинув він лакеєві.

Двері зачинилися. Дарсі кілька секунд сидів нерухомо, немов звір, що завмер перед стрибком. Потім різко підвівся, стілець з глухим гуркотом відлетів убік. Він ударив кулаком по столу — чорнильниця перевернулася, чорна пляма розтеклася по документах.

— Вогню! — крикнув він охоронцям, які прибігли на шум. — Кличте всіх людей, кого я наймав для справ у порту! І Джонсона. Негайно!

Через кілька хвилин у кабінеті вже стояли троє його довірених.

Дарсі підняв голову, очі блищали небезпечним вогнем.

— Вони хочуть викупу. За мою дружину. — Він кинув листа на стіл. — Хочу все. Кожне ім’я, кожну копійку, кожен борг мого шваґра. З ким грав, у кого позичав, у кого програвав. Усі підпільні клуби, усі кредитори. Якщо доведеться, нехай перевернуть пів міста.

Він обвів усіх поглядом і додав, тихіше, але ще страшніше:

— І ще. Хто достатньо дурний, щоб зв’язатися зі мною і дозволити собі ризикнути моєю дружиною, — той не доживе до світанку.

Він знав людей, які за золото рідну матір продадуть. І пообіцяв щедру винагороду тому, хто принесе йому потрібні імена.

Через годину на його столі вже лежала купа записок: звіти, переліки боргів, прізвища кредиторів, місця зустрічей, підпільних клубів, навіть суми, що проходили через руки Едварда.

Дарсі схилився над паперами, очі бігали рядками, мозок працював холодно, чітко.

Хто був настільки безглуздим, щоб ув’язатися в це?

Він сам пробивав собі шлях у житті — без титулів, без протекцій. Знав, як грати в темряві, коли доводиться самому стати небезпекою. І знав, що ті, хто зачепив його сім’ю, просто не усвідомлюють, із ким мають справу.

Він не зупиниться.

Не тоді, коли на кону — його Джейн.

— Готуйте коней, — наказав він. — Ми починаємо.