Розділ IV. Перша ніч

Кімната тонула в м’якому золотавому світлі свічок. Теплі відблиски грали на дзеркалах, ковзали по оксамитових шторах, блищали на сріблі прикрас. У повітрі стояв запах лаванди, воску й ледь вловимої напруги.

Перед великим дзеркалом стояла Джейн — у тонкому мереживі, зі спущеним на плечі золотим волоссям. Її зелені очі відбивали світло, мов два смарагди, подаровані Дарсі. Вона не впізнавала себе — здавалося, дивиться на чужу жінку, яку ретельно зліпили з краси, покори і страху.

За її спиною, у віддзеркаленні, з’явилася постать матері. Леді Клавдія спостерігала за нею, як ювелір за дорогоцінним каменем, що от-от має засвітитись.

— Підведи підборіддя, — тихо, але владно сказала вона, підходячи ближче. — Так. Ось так.

Її пальці виправили складку на комірці, пригладили пасмо волосся.

— Ти маєш виглядати не як жертва, а як коштовність, яку не соромно виставити на світло.

Джейн дивилася в дзеркало, не відводячи погляду.

— Мамо… — її голос зірвався. — А якщо я не зможу…

Клавдія спинилася позаду неї. У віддзеркаленні — дві жінки: молода, крихка, з очима, повними страху, і старша — спокійна, холодна, з поглядом, що не терпить сумнівів.

— Зможеш, — промовила вона рівно. — Ми всі це проходили. І повір, Джейн, це не трагедія. Це просто частина угоди, яку укладає кожна жінка зі своїм життям.

Вона нахилилася, і в її голосі на мить з’явилася тріщина, схожа на людяність:

— Я знаю, як це — дихати поряд з чужим чоловіком і називати це обов’язком. Але ми виживаємо не тому, що кохаємо. А тому, що вміємо грати.

Клавдія обійшла доньку, стала поруч, і їхні відображення злилися у дзеркалі — мати й донька, два покоління однієї ролі.

— Послухай мене уважно, — продовжила вона. — Сьогодні ти не просто моя дитина. Ти — леді Дарсі. І все, що робитимеш, має бути бездоганним. Навіть твоя мовчанка. Навіть твоє дихання.

Вона торкнулася її щоки — обережно, мов позначаючи межу дозволеного.

— Не думай про любов. Вона для тих, хто може собі її дозволити. Ти — ні. Але спокій, безпека, розкіш — ось твої нові почуття. Прийми їх.

Джейн опустила погляд, але Клавдія нахилилася ближче, її голос став тихішим, майже шепотом:

— Ти мені ще подякуєш, Джейн. Бо я дала тобі не вирок, а єдиний шанс — на безтурботне, забезпечене життя. І, зрештою, користь буде не лише тобі… нам усім.

Вона поцілувала доньку в чоло — холодно, майже символічно — і вийшла, залишивши по собі запах жасмину й владності.

Коли двері нарешті зачинилися, Джейн залишилася сама. Вона стояла кілька хвилин нерухомо, дивлячись у дзеркало. Відбиття наче питало її: чи це справді ти?

Двері тихо відчинилися.

Дарсі увійшов — неквапно, із легким шумом плаща. Його погляд одразу знайшов її.

— Леді Дарсі, — промовив він тихо. — Можна?

Джейн нервово кивнула.

— Так, сер.

Він зупинився посеред кімнати, роззирнувся — ніби вперше бачив ці покої. Потім повільно підійшов ближче.

— Ви виглядаєте… неймовірно, — сказав він щиро. — Ці смарагди були створені саме для вас.

— Ви… самі їх обрали? — прошепотіла Джейн, торкаючись підвіски.

— Так, — він ледь усміхнувся. — Хотів, щоб вони підкреслювали ваші очі.

Вона не знала, що сказати. Її голос зрадницьки тремтів.

— Дякую, сер.

Дарсі зняв рукавички, підійшов до столика, налив трохи вина. Потім поставив келих і, не підводячи очей, мовив:

— Я знаю, леді Джейн, як це — опинитися в шлюбі не з власної волі. І я не хочу, щоб ця ніч стала для вас спогадом про страх чи примус.

Він узяв її руку — обережно, без натиску — і нахилився, поцілувавши її пальці.

— Я хочу, щоб ви запам’ятали інше: що поруч із вами чоловік, який не буде вас ламати.

— Сер… — Джейн ледь прошепотіла, не відводячи погляду.

— Спіть спокійно, — м’яко додав він. — Ми обоє маємо право почати це життя не з болю, а з довіри.

Він відступив, розстібнув камзол, ліг на свій край ліжка.

Джейн стояла, не знаючи, що робити. Потім, вагаючись, обережно лягла поруч, лишаючи між ними простір. Її серце калатало, кожен подих здавався гучним.

Дарсі вже заплющив очі, його дихання було рівне, спокійне. Вона довго лежала, дивлячись у темряву, поки напруга поступово не розтанула.

Перед тим як заснути, Джейн подумала:

«Можливо, цей чоловік не такий бездушний, як я думала…»