Глава 22.Пошук істини

Раптом двері моєї кімнати відчинилися.Я з переляку підскочила на ліжку.У дверях стояв батько.— Доброго ранку, — сказав він, уважно оглядаючи кімнату.Його погляд ковзнув по ліжку — і я зрозуміла, що він шукає Віктора. На мить мені здалося, що він знову вирішив, ніби той утік.Але за секунду в коридорі почулися кроки.— Ось, тримай, — Віктор зайшов до кімнати з чашкою. — Я приготував тобі ранкову каву.Батько завмер. Його очі стали круглими.— Що ти сказав?— Я приготував каву для Малії. Восьма ранку, думаю, їй потрібно поснідати.Батько мовчки перевів погляд з нього на мене.— Гаразд. Снідайте. Зайду пізніше.Ні, зачекай, тату, — швидко сказала я.— Що сталося?Він тяжко зітхнув.— На жаль, ми нічого не зможемо довести. Доведеться виплатити пів мільйона гривень. Інакше бізнес не витримає.У його голосі читався розпач.Як я можу про це не думати? — голос мій зірвався. — Це ж через мене. Я стала причиною того, що твій бізнес може зруйнуватися. Я хотіла довести всім, що можу бути сильною… а в результаті підставила всю родину.— Малію, не кажи дурниць, — раптом спокійно втрутився Віктор. —Невирішених проблем не буває. Усе можна вирішити. Можливо, не за один день, але можна.Батько подивився на нього пильно, довго, ніби оцінював.— Він правий. Але зараз нам доведеться заплатити хоча б частину. Я звернуся до адвоката. Можливо, знайдемо вихід. А ви поки снідайте.Коли двері зачинилися, у кімнаті повисла тиша.Ми мовчки пили каву. Я дивилася в чашку й не бачила нічого.Раптом Віктор нахилився й ніжно поцілував мене в щоку.Я навіть не одразу зрозуміла, що сталося.— Не хвилюйся, — тихо сказав він. — Це просто ранкові ніжності.Я відчула, як щоки злегка запалали.— Слухай, може, прогуляємось? —запропонував він. — Сидіти в цьому будинку… ну, він розкішний, але я більше люблю природу. У вас тут гарний парк.Я задумалась. Мені справді потрібно було вийти.— Добре. Ходімо.Ми швидко зібралися й вийшли надвір.Сіли на лавку біля будинку. Дивилися, як садівник підрізає дерева, як легкий вітер гойдає гілки.Ми мовчали. Кожен був у своїх думках.Через пів години повернулися. Віктор вирішив піднятися до батька в кабінет — поговорити з ним.Я залишилася у вітальні. Сиділа й дивилася в одну точку.Як я могла допустити все це?Чому не помітила нічого раніше?Раптом задзвонив телефон.Я підняла слухавку.— Ти повинна віддати нам гроші, — пролунало холодно. Це була Діана. —Ми готувалися до весілля. Через тебе Максим зник. Через тебе все зірвалося— Що? — я була приголомшена. — Я тут ні до чого!Але вона вже відверто погрожувала.Мене охопила паніка. Я одразу побігла до кабінету батька й перервала їхню розмову.— Тату, мені дзвонила Діана. Вона мені погрожувала!— Погрожувала? — Віктор різко підняв — голову. — Як саме?Я переказала все слово в слово.Батько замислився.— Знаєш… можливо, це і є наш шанс.Якщо доведемо, що родина Абрамових тисне на тебе і займається шахрайством, ми зможемо виграти справу.— Але як це довести? — розгублено спитала я.— Я підніму всі записи, договори, старі контакти. Можливо, знайдемо щось.Після розмови ми з Віктором знову вийшли — цього разу просто пройтися вулицею. Уже сутеніло. Повітря було прохолодним, але свіже.Ми йшли повільно. Без поспіху. Без гучних розмов.— Усе буде добре, — тихо сказав він. —Твій батько не з тих, хто здається.Я кивнула.Його слова не вирішували проблему, але заспокоювали.Ми гуляли близько години чи навіть двох. І вперше за ці дні я відчула легкий спокій.Повернувшись додому, ми знову ввімкнули фільм. Наче намагалися зберегти цю маленьку ілюзію нормальності.Але тепер я знала: усе тільки починається.Наступного дняРанок був важким. У домі панувала дивна, натягнута тиша — ніби всі чекали вироку.Батько з самого ранку зібрався до адвоката й наполіг, щоб я поїхала з ним. — Це стосується тебе. Ти маєш чути все особисто, — сказав він.Віктор теж поїхав з нами. Він мовчав, але я відчувала — він напружений.В кабінеті адвоката.Кабінет був строгий, світлий, із великим столом і акуратно складеними папками.Адвокат — чоловік років п’ятдесяти, з уважним поглядом — довго слухав батька, не перебиваючи.— Отже, — нарешті сказав він, — зникнення нареченого, купівля студії без письмового підтвердження з боку вашої доньки, вимога компенсації та погрози телефоном. Це вже не просто сімейний конфлікт.— То що це? — тихо запитала я.— Це може бути спланований тиск з фінансовою вигодою.У кабінеті стало тихо.— Ви хочете сказати… — батько стиснув кулаки, — що це могло бути шахрайство?Адвокат кивнув.— Якщо студія оформлена так, що юридично вона належить не вашій доньці, а контролюється їхньою стороною, то це дуже небезпечна схема.Мене ніби облили холодною водою.— Але Максим… він же…Я раптом зрозуміла, що досі вірила, що він просто злякався весілля. Що він просто втік.А якщо він був частиною цього?Перевірка документів .Адвокат відкрив копії договорів, які батько приніс.— Ось тут дивіться, — він показав на рядок у договорі. — Студія куплена на ім’я компанії, пов’язаної з родиною Абрамових. Вашій доньці вона не передана юридично.— Тобто я навіть не власниця? —прошепотіла я.— Формально — ні. Але у випадку шлюбу мала відбутися передача прав.А весілля зірвалося, — тихо сказав Віктор.Адвокат подивився на нього.— Саме так. І тепер вони вимагають компенсацію, хоча актив залишився в їхньому контролі.Батько повільно сів у крісло.— Тобто вони нічого не втратили.— Навпаки, — відповів адвокат. — Вони отримують або пів мільйона гривень, або зберігають актив.Я відчула, як у мені закипає злість.Це був не скандал.Це була схема. Розкриття справжнього плану— Є ще дещо, — додав адвокат. — Ми перевірили їхню фінансову історію.Батько різко підняв голову.— Тобто їм терміново потрібні гроші?Родина Абрамових останнім часом має проблеми з кредиторами.Саме так. І швидкі гроші.Мене наче вдарило.— Тоді Максим… — голос зрадницьки затремтів. — Він зник спеціально?Адвокат обережно відповів:— Можливо, його «зникнення» — частина тиску. А можливо, він просто виїхав, залишивши родині реалізовувати план.У мене потемніло в очах.Я згадала всі його слова про "майбутнє", "спільну справу", "студію для тебеЦе не було коханням.Це була угода.План захисту.— Ми не будемо платити повну суму, — твердо сказав адвокат. — По-перше, зафіксуємо факт погроз. По-друге, подамо зустрічну заяву про фінансовий тиск і введення в оману.— Ми можемо виграти? — тихо запитала я.— Якщо все задокументуємо — так.Батько вперше за кілька днів виглядав не розгубленим, а зосередженим.— Добре. Починаємо діяти.Після зустрічі..Коли ми вийшли на вулицю, повітря здалося іншим.— Я ж казав, що невирішених проблем не буває, — тихо сказав Віктор.Я подивилася на нього.— А якщо Максим справді був частиною цього?Він трохи помовчав.— Тоді ти втратила не нареченого. Ти уникнула пастки.Я зупинилася.І вперше за весь цей час відчула не біль.А полегшення.Так, мене використали.Так ,це був план .Але я більше не жертва.Тепер це війна.