Глава 21 .Ранок після весілля

Ранок виявився дуже непростим. Ми навіть не встигли прокинутися, як почули гучний гамір унизу. Я не одразу зрозуміла, що відбувається. Серце раптом закалатало швидше.Я схопилася з ліжка й уже збиралася вибігти з кімнати, але Віктор спинив мене.Стій, зачекай. Може, ти спочатку переодягнешся?— Що? — не зрозуміла я.— Ти в піжамі. Хоча б щось накинь.— О Господи… — пробурмотіла я.Я швидко натягнула першу-ліпшу кофту й джинси, навіть не розчесала волосся.Віктор теж одягнув те, що потрапило під руку. Ми майже одночасно вискочили з кімнати й поспішили вниз.У вітальні батько голосно сварився з родичами Максима. Голоси були різкі, напружені.— Тату, що сталося? — перебила я.Батько різко обернувся.Не лізь. Тебе це більше не стосується.Ідіть наверх! — його тон був жорстким, наказовим.Ми з Віктором переглянулися.— Що? — тихо перепитала я.— Ідіть наверх! — повторив він ще твердіше.Я розгубилася. У грудях щось стислося.Я схопила Віктора за руку, і ми швидко повернулися нагору. Крики тривали ще близько години. Кожне підвищення голосу змушувало мене здригатися.Пів години. Година.А потім — тиша.Мовчання було ще страшнішим.Треба дізнатися, що сталося, — прошепотіла я.Ми обережно вийшли з кімнати, але саме в цей момент батько вже піднімався сходами.— Тату, що сталося? — запитала я.Він виглядав виснаженим.Усе дуже погано. Ми винні майже пів мільйона гривень сім’ї Абрамових.Мені здалося, що я не так почула.— Що?.. Чому?— Як виявилося, Максим купив тобі студію. А ще вони вимагають компенсацію за витрати на сукню та інші приготування.Але ж я так і не вийшла заміж за Максима … Не одягла сукню яку вони мені приготували , не взяла жодної прикраси з їхньої шкатулки — тихо сказала я.— Я знаю. Я намагався домовитися. Але вони стоять на своєму. Якщо ми не виплатимо борг, мій бізнес може збанкрутувати.Слово «збанкрутувати» прозвучало надто голосно.Я відчула, як всередині все похололо.— А Максима так і не знайшли? —обережно запитала я.— Ні. І не знаю, що буде далі. Ідіть снідати. Я щось вирішу.Я дивилася на нього й вперше бачила в його очах розгубленість.Мій батько завжди все контролював.Завжди мав план.А тепер — ні.Ми з Віктором мовчки сіли на кухні. До столу навіть не хотілося торкатися. Ми доїдали вчорашні страви з ресторану, але я майже не відчувала смаку.Я знала, що маю пояснити Віктору все.Сказати правду.Я вже набрала повітря, щоб почати, але він перебив мене:— Не хвилюйся. Не треба. Я все розумію.У вас великі проблеми. Я радий був допомогти… але, мабуть, мені варто піти.Його слова боляче вкололи.— Ні, зачекай… Може, залишишся сьогодні? Будь ласка… — мій голос тремтів.Він подивився на мене уважно, м’якше.— Гаразд. Якщо ти просиш — залишуся.Але я не втручатимусь у ваші справи. І, до речі, ти мені ще винна кругленьку суму за вчорашнє. Я ж не просто так погодився.Я ледь усміхнулася. Звісно. Гроші. Це була його мотивація.І все ж… чому тоді в його погляді було щось більше?День минув напружено. Батько постійно говорив по телефону. Діма приїхав одразу після дзвінка й зачинився з ним у кабінеті. Ліля залишилася вдома з Володимиром. Баба Марта поїхала до Лілі, щоб підтримати її.Через кілька годин приїхав і батько Лілі.Вони довго говорили втрьох у кабінеті.Звідти долинали уривки фраз:— Ми щось придумаємо…— Я навіть не знаю, що можна зробити…— Можливо, є інший варіант…Кожне слово звучало як вирок.Мама тихо сиділа у вітальні й перегортала старі журнали. Вона дивилася в них, але я була впевнена — вона нічого не бачить. Просто намагалася не плакати.Я стояла в коридорі й відчувала, як на плечі тисне провина.Якщо студія справді була куплена для мене…То чи не я причина всього цього?А якщо це просто спосіб нас знищити?Я вперше відчула не лише страх.А й злість.І ця злість повільно перетворювалась на рішення: я маю дізнатися правду. За будь-яку ціну.До вечора все трохи заспокоїлося. У домі стало тихіше. Телефонні розмови стихли, двері кабінету більше не грюкали, навіть повітря ніби стало важким, але спокійнішим.Віктор більшу частину дня мовчав. Він роздивлявся мою кімнату, полиці з книгами, фотографії на стіні, сам будинок. Його погляд був уважним, ніби він намагався зрозуміти, у якому світі я живу.З батьком він так і не заговорив після ранкової сцени.Я ж цілий день ходила, ніби в тумані.Після такої новини важко думати про щось інше.Пів мільйона.Я знову й знову прокручувала це в голові.Віддавати гроші просто так мені не хотілося. Це вже було питання честі. Я не винна в тому, що сталося. Максим покинув мене перед весіллям. Це він зник. Це він усе зруйнував.А тепер його родина вимагає гроші?— Це схоже на план, — раптом сказав Віктор, порушивши мовчання.Я повернулася до нього.— Можливо, — тихо погодилася я. —Може, вони знали, що так станеться.Мені стало моторошно від цієї думки.Якщо це справді було сплановано…Тоді я була не нареченою.Я була частиною гри.Ми більше не стали розвивати цю тему.Слів було занадто багато, але водночас — замало. Іноді мовчання рятує більше, ніж розмови.Раптом Віктор порушив тишу: — Давай подивимось фільм.Я повільно перевела на нього погляд.— Який?— Комедію. Нам потрібно хоч трохи відволіктися.Я ледь усміхнулася.— Звісно.Він узяв мій ноутбук, швидко щось ввів у пошуку, і вже за кілька хвилин ми сиділи поруч на ліжку, дивлячись фільм.Спочатку я навіть не вникала в сюжет, але поступово легкі жарти й безтурботні сцени почали розтоплювати напругу.Я вперше за день щиро засміялася.І це було дивно. Наче сміх не мав права з’являтися в такій ситуації. Але він з’явився.Віктор час від часу дивився не на екран, а на мене. Я це відчувала.І чомусь від цього ставало тепліше.Годинник показував уже одинадцяту вечора. Дім був занурений у тишу. За вікном темрява обіймала сад, а в кімнаті горіла лише м’яка лампа.Я поступово почала засинати. Голова стала важкою, повіки опускалися.Не пам’ятаю, в який момент я притулилася до нього ближче.Його обійми були теплими й спокійними.І вперше за весь день я відчула не страх.Не провину.А просто спокій.Я навіть не пам’ятаю, як саме заснула — чи додивилися ми комедію до кінця, чи ні. Пам’ятаю лише, що засинала в теплих обіймах Віктора, слухаючи рівне биття його серця.І вперше за довгий час мені не снилися тривожні сни.