Глава 14.Новий спадкоємець

Наші дні з Максимом текли у вже звичному для нас русі. Я настільки звикла до відчуття захищеності поруч із ним, що перестала це аналізувати — просто жила. Його родина ставилася до мене тепло, щиро. Діана часто телефонувала по відеозв’язку, приїжджала в гості, цікавилася моїми справами.— Ну що, як моя майбутня іменинниця? — усміхалася вона з екрана.— Спокійно готуюся стати на рік дорослішою, — жартувала я.Скоро в мене мав бути день народження. Я планувала провести його тихо, в колі родини. Без пафосу. Без зайвої уваги. Просто тепло й по-сімейному.Але мої плани знову виявилися не головними.Святкуватимемо в найкращому ресторані міста, — повідомив батько телефоном. — Я вже все замовив.— Тату, я не хотіла гучного святкування— Доню, твій день народження має бути гідним. Питання вирішене.Максим спостерігав за мною.— Я не хочу цього показного блиску, — тихо сказала я.— Це ініціатива твого батька, — спокійно відповів він. — Давай не будемо його ображати. Проведемо цей день так, як хоче він. А всі наступні — так, як захочеш ти.— Бо для мене головне — не ресторан. А ти.Я довго не погоджувалася, але зрештою здалася. Нехай буде так.Та життя вирішило додати ще одну подію — значно важливішу за будь-яке святкування.Ранком задзвонив телефон.— У нас новий спадкоємець! — голос батька звучав урочисто.— Ліля народила. Хлопчик.За хвилину телефонував Діма.— Він такий маленький… — говорив він швидко, схвильовано. — У нього ямочки на щічках! І він так схожий на мене!Я слухала брата й усміхалася. Щиро. Без напруження.Максим підійшов ближче.— Гарні новини?— Я стала тіткою.Він обійняв мене.— Тоді їдемо вітати.Ми купили все необхідне для малюка, підготували подарунки для Діми й Лілі, а також для її родини. Ліля народжувала в приватному пологовому будинку, але майже одразу після виписки вони переїхали до батьківського дому.Коли ми зайшли в будинок, там було людно й гамірно. Родичі Лілі вже були там, усі з квітами, пакунками, порадами.Я побігла до Діми й міцно його обійняла.— Вітаю тебе, тату.Дякую… — він світився від щастя.Ліля сиділа в кріслі з малюком на руках.Її обличчя змінилося — стало м’якшим.Вона дивилася на дитину з такою турботою, якої я раніше в ній не бачила.— Вітаю, — сказала я обережно.— Дякую, — відповіла вона тихо. І цього разу в її голосі не було холоду.Мати вже найняла годувальницю, двох нянь і нову прибиральницю. Її мати теж залишилася допомагати.— Чим більше рук — тим краще, — сказала вона впевнено.Після знайомства з малюком ми сіли за великий стіл. Застілля було гучним, але цього разу — теплим.— Завтра хрестини, — оголосив Діма. —О дев’ятій ранку. Ім’я вже обрали.Володимир.Наступного ранку ми вирушили на хрещення. Вони обрали той самий монастир, де колись вінчалися. У храмі було світло й урочисто. Священник читав молитви, дитина тихо сопіла на руках у хресних.— Раб Божий Володимир… — пролунало під склепінням.Я дивилася на маленьке личко й відчувала дивний спокій. Наче ця дитина справді принесла щось нове в нашу родину.Після хрещення всі поїхали до розкішного ресторану. Все було дорого, блискуче, урочисто. Музика, сміх, тости, розмови про бізнес і гроші — як завжди.Але цього разу атмосфера була теплішою. Наче народження дитини стерло частину старих образ.Ліля поводилася стримано. Без зверхності. Діма не відходив від сина.Під час вечері батько раптом подивився на нас із Максимом.— А коли весілля?Я трохи розгубилася. Раніше я б одразу заперечила. Але цього разу мовчки подивилася на Максима.Він спокійно відповів:— Найближчим часом ми все вирішимо.І обов’язково повідомимо.Гості схвально закивали. Батько виглядав задоволеним.Я нахилилась до Максима — Ми це обговорювали? — тихо запитала я.— Ні, — усміхнувся він. — Але ми ж справді колись це вирішимо.Я не відповіла. Просто стиснула його руку.Друга половина вечора минула спокійніше. Було багато гостей, дорогі страви, морепродукти, музика. Але головне — відчуття, що цього разу ми не розділені.Повернувшись додому, ми мовчки роздяглися й лягли спати.Втомилася? — запитав Максим.— Трохи. Але сьогодні було по-іншому.— Дитина все змінює.Я лежала в темряві й думала про це.Про новонародженого Володимира. Про весілля, про ресторан, про своє майбутнє.І вперше за довгий час мені здалося, що наша велика родина справді стала трохи ближчою.А можливо… це тільки початок.