Глава 8.Повернення з Парижа

Два тижні у Парижі промайнули яскраво, шумно й надто дорого.Ліля не знала міри.Нові сумки. Прикраси. Закриті покази. Приватні вечері. Інший готель — бо попередній «вже не вражав».А перед самим відльотом вона відмовилась летіти.— Я не сяду в цей літак.— Чому? — спокійно запитав Діма, вже ледве стримуючи втому.— Мені не подобається його колір.Діма подумав, що це жарт. Але це не був жарт.У результаті довелося змінювати приватний борт — лише тому, що він «виглядав престижніше».Повернення додому було красивим.Усмішки, обійми, фото. Але щось уже змінилося.Через кілька днів після повернення батько Лілі — Олександр Дмитрович — зібрав усіх на вечерю.— Я довго думав, — сказав він урочисто,— і вирішив зробити ще один подарунок.У залі запанувала тиша.— Діма отримує ще одну компанію.Повністю оформлену на нього.Батько навіть не приховував задоволення.— Це серйозний крок, — сказав він. — Дуже серйозний.Діма щиро зрадів.— Дякую. Це… більше, ніж я очікував.Моя родина теж сяяла.Статус піднявся ще вище. Ім’я стало ще вагомішим.Вигідно всім.Усім — окрім, здається, самого шлюбу.З кожним днем стосунки між Дімою і Лілею ставали складнішими.— Ти знову дивишся на витрати? — різко питала вона.— Я просто хочу розуміти, — відповідав він.— Розуміти що? Що твоя дружина виглядає достойно?Вона витрачала гроші без роздумів.Розмови не допомагали.Слово «ні» для неї не існувало.Мама почала хвилюватися.— Це ненормально, — тихо сказала вона якось увечері. — Гроші — це не проблема. Але має бути повага.Баба Марта лише зітхала.— Вогонь і вітер рідко живуть у спокої.Навіть батько, попри гордість за нові компанії та зростання статусу, почав напружуватись.— Бізнес — це контроль, — сказав він одного разу Дімі. — У сім’ї теж має бути порядок.Але Діма мовчав.Моя мама теж витрачала багато. Дорогі сумки. Коштовності. Подарунки. Світські заходи.Але вона ніколи не робила цього бездумно.Вона сяяла поруч із батьком, підтримувала його імідж, була частиною його світу — а не окремою боротьбою.Вона ніколи не вимагала.Не тиснула.Не перевіряла межі щодня.Весілля стало повною протилежністю того, до чого ми звикли.                                                      Моє життя.Після всього цього я повернулася до навчання.Юридичний факультет став для мене ковтком повітря.Пари проходили як завжди. Я писала реферати, шукала інформацію з різних джерел, сперечалася на семінарах.— Ви глибоко аналізуєте, — сказав мені викладач. — Вам варто подумати про практику в серйозній фірмі.Мені це подобалося.Тут мене оцінювали за знання, а не за прізвище.І що дивно — батько більше не згадував про моє майбутнє весілля.Ні натяків.Ні розмов.А я й не заперечувала.До закінчення навчання залишилося менше року. Час летів швидко.І поки статус родини зростав, поки компанії множилися, поки у віллі накопичувалась напруга — я будувала щось своє.Свою освіту.Свою незалежність.Свою можливість обирати.І вперше мені здавалося, що моє життя не стане чиєюсь угодою.