Глава 5.Несподіваний вечір

До весілля залишалося зовсім небагато часу, а атмосфера в будинку ставала дедалі напруженішою. Ліля з кожним днем ставала все більш вимогливою й навіть наглою.— Це плаття мені не подобається, — сказала вона, розглядаючи себе в дзеркалі. — І ресторан… він занадто простий.— Але ми вже все забронювали, — тихо відповіла мама.— Значить, доведеться змінювати, — різко відрізала Ліля. — І список гостей теж потрібно переглянути.Вона постійно виносила всім мозок останнім часом.Мого брата я майже не впізнавала. Він став якимось чужим, ніби змінився за короткий час.— Діма, ти точно в порядку? — якось запитала я його.— Так, мала, не переймайся, — відповів він, навіть не дивлячись на мене. — Просто багато роботи з підготовкою до весілля.Моє життя, на щастя, залишалося майже таким самим, як і раніше. Я навчалася в коледжі й майже не мала часу бувати вдома.Я майже не проводила часу з родиною, особливо з Лілею.— Ти знову кудись ідеш? — запитала вона якось, коли я збиралася виходити.— Так, на навчання, — відповіла я.— Ти б хоч інколи допомагала з підготовкою до весілля, — сказала вона зверхньо.— У мене навчання важливіше, — спокійно відповіла я і вийшла з кімнати.Вона мені не подобалася — здавалася занадто зарозумілою.Я взагалі не розуміла, навіщо моєму брату одружуватися з нею.— Ти ж знаєш, що це вигідний союз, — одного разу тихо сказав мені брат.Батько Лілі мав кілька філіалів своєї фірми, тож був одним із найвпливовіших бізнесменів.Це справа твого життя, — сказала я брату. — Якщо ти так вирішив — я не втручатимусь.Моє життя залишалося спокійним. Я навчалася в коледжі, після пар гуляла містом, готувала собі вечерю, пилачашечку дорогої ароматної кави й насолоджувалася життям.— Знову в кафе? — якось запитала подруга з групи.— Так, люблю там проводити час, — усміхнулася я.Одним із моїх улюблених місць було кафе «Олімпіада».— Вам як завжди? — запитав офіціант.— Так, і ще один десерт, будь ласка, — відповіла я. — Він у вас найкращий.— Дякую, ми стараємось, — усміхнувся він.На жаль, цього тижня я не змогла піти в кафе. Я поверталася додому — мене чекало світське життя . Настя запросила мене на прийом.Це дуже важливо, — сказала вона телефоном. — Там будуть усі.— Я знаю, — відповіла я. — Я вже збираю валізу.Дорогою я подзвонила брату.— Ти вже їдеш? — запитав він.— Так.— Гаразд, мала, їдь додому. Усі тебе вже чекають. Потрібно добре підготуватися— сказав він і швидко завершив розмову.Приїхавши додому, я побачила Лілю, яка сиділа у вітальні й переглядала журнал.— Привіт, — сказала я обережно.— Привіт, — відповіла вона несподівано спокійно.Я навіть здивувалася такій поведінці й швидко пішла до своєї кімнати.— Катю! — покликала я.— Я тут, — відгукнулася вона. — Почнемо підбирати вбрання?— Так. Це дуже важливо.Ми почали обирати речі на завтрашній прийом.— Там будуть найвпливовіші бізнесмени,—— Я зміню завтра чотири образи, — сказала я. — Це покаже статус нашої родини.— сказала Катя. — Тому потрібно виглядати бездоганно.— Ліля буде змінювати шість, — додала Катя.— Не дивно, — тихо відповіла я.— Мама й бабуся — по три, тато — два, — продовжила вона.— Усе як завжди, — зітхнула я.Вишукані прикраси, браслети й сережки Swarovski, золоті вироби з діамантами, найновіша колекція взуття й капелюшків — усе це ми підготували.Я не люблю такі вечірки, — сказала я Каті.— Але ти мусиш піти, — відповіла вона.— Це ж статус родини.— Знаю… Просто сподіваюся, що хоча б цього разу не буде скандалів.Я лягла на ліжко й тихо прошепотіла:— Хоч би вечір пройшов спокійно…В такому напруженому настрої я і заснула.Ранок розпочався рано .У кімнаті було тихо. Я розклала на ліжку кілька суконь і довго дивилася на них, намагаючись уявити сьогоднішній  вечір.— Ти справді думаєш змінювати чотири образи? — запитала Катя, стоячи біля шафи.Так, — відповіла я. — Це ж не просто вечірка. Це прийом для бізнес-партнерів батька. Там усі дивитимуться не тільки на те, що ми говоримо, а й на те, як виглядаємо.Катя лише зітхнула й почала акуратно розкладати прикраси на столі.— Ти занадто багато думаєш про статус,— сказала вона.— Я не думаю. Я просто не хочу підвести батька.Ми обрали перший образ — вишукану темну сукню з мінімальними прикрасами. Другий мав бути більш святковим, третій — елегантним, а четвертий — найбільш розкішним, щоб завершити вечір.— сьогодні  буде важкий  вечір — тихо сказала Катя.— Я знаю.Я поглянула у вікно. Дім виглядав таким же, як завжди, але всерединівідчувалася напруга. Навіть повітря ніби стало густішим через постійні розмови про весілля.Невдовзі в кімнату постукали.— Можна? — почувся голос мами.— Так, заходь, — відповіла я.Мама увійшла, уважно подивилася на сукні на ліжку.— Ти вже підготувалася до сьогоднішнього  прийому?— Майже, — сказала я. — Катя допомагає.— Добре, — мама кивнула. — Це дуже важливий захід. Там будуть люди, від яких залежить майбутнє бізнесу.— Я розумію, — відповіла я.Мама підійшла ближче й тихо додала:Я рада, що ти хоча б намагаєшся бути частиною цього всього.Я нічого не відповіла. Лише усміхнулася, хоча в душі відчувала втому від усіх цих правил і очікувань.Коли мама вийшла, я знову взяла телефон і подивилася на повідомлення від одногрупників.Завтра знову після пар у кафе?» — писала Аня.Я швидко відповіла:«Можливо. Якщо встигну».Я сумувала за простими вечорами в місті, за десертами в кафе «Олімпіада», за розмовами про звичайне життя, а не про статус і гроші.Ранок сьогодні був напружений  будинок уже гудів, як мурашник.Службовці бігали по коридорах, перевіряючи кожну дрібницю. У вітальні стояли коробки з подарунками для гостей.— Швидше! — чути було голос бабусі. — Прийом почнеться за кілька годин!Я спустилася сходами й побачила брата.—— Як ти? — запитала я. Живий, — усміхнувся він втомлено. —Ліля вже нервує з самого ранку.— Не дивно.— Слухай, — він зупинив мене. — Просто будь собою сьогодні, добре? — Я завжди собою, — відповіла я.Він лише коротко кивнув, ніби не був повністю впевнений у моїх словах.Я відчула, що цей вечір може змінити дуже багато. Але поки що залишалася тільки одна думка — пережити його спокійно.Я піднялася до кімнати, щоб остаточно підготуватися до прийому, хоча всередині вже починало з’являтися дивне відчуття… ніби щось важливе мало статися.Вечір, на диво, минув спокійно. Нічого так і не сталося. Усе було як завжди — усмішки, чемність, солодкі слова. Кожен ховався за своєю ідеальною маскою, ніби це був не дім, а сцена великого театру.Ліля, як і планувала, змінила шість  нарядів . Вона демонстративно зникала з зали й поверталася щоразу в новому образі.— Ну як? — вкотре запитала вона, повільно обертаючись перед гостями.— Чудово, доню, — натягнуто усміхнулася мама.— Просто бездоганно, — додав батько, навіть не підводячи очей від телефону.Після завершення цього “прекрасного” вечора я повернулася додому близько п’ятої ранку. Сили покинули мене ще в машині. Ледь діставшись до кімнати, я впала на ліжко й одразу заснула.Ближче до обіду, коли всі вже прокинулися, ми сіли за стіл. Здавалося, звичайний сімейний обід. Тиша. Дзвін посуду. Легкий запах чаю.І раптом батько відклав виделку.— Малійо, — його голос був спокійний, навіть надто. — Тобі залишилося вчитися лише рік. Думаю, пора подумати про те, щоб стати нареченою.Кружка з чаєм вислизнула з моїх рук і розбилася об підлогу.— Що?.. — я дивилася на нього, не вірячи почутому. — Ні. Я не хочу заміж. Я нікого не люблю.— Я знаю, — байдуже відповів він. — Але заміж виходять не заради кохання, а заради статусу. Для тебе є вигідна партія.— Партія? — в мені закипала злість. — Я що, товар?— Не перебільшуй. Один бізнесмен. У нього є син. Йому двадцять один…точніше, двадцять два. Неодружений.Хороший вік. Його батько — впливова людина. У нас спільні інтереси.— У вас, — наголосила я. — Це твої інтереси, а не мої. Я не збираюся заміж.Мама нервово зітхнула, але мовчала.— Гаразд, — продовжив батько. — Я дам тобі довчитися. Після закінчення навчання вступиш ще на одну вищу освіту. А ми тим часом підготуємо все до весілля.— Ти навіть не питаєш, чого хочу я! — мій голос зірвався.— Я знаю, чого ти хочеш, — холодно відповів він. — Але життя — це не дитячі мрії.Я різко підвелася з-за столу.— Моє життя — це не твій бізнес-проєкт!І, не доївши, пішла до своєї кімнати.Я була розлючена до безтями. Такого я точно не очікувала. У мої плани не входило виходити заміж. Я хотіла стати бізнес-леді, відкрити власну фірму,працювати на себе. Бути незалежною. А не чиєюсь дружиною й красивою лялькою на світських заходах.Після тієї розмови тему мого весілля більше не піднімали. Усі були надто зайняті підготовкою до весілля Діми.До нього залишалося лише два тижніІ з кожним днем у будинку ставало дедалі напруженіше. Повітря було ніби наелектризоване.Ліля ставала все нахабнішою.— Ці квіти не підходять! — вигукнула вона одного ранку. — Я ж казала — тільки білі півонії!— Але сезон уже закінчується… — обережно відповіла мама.— Мене це не хвилює! Це мій день, і все має бути ідеально!Вона диктувала свої правила, виснажувала всіх капризами, вимагала неможливого.— Дімо, скажи їм! — звернулася вона до брата.— Лілю, заспокойся… — тихо промовив він, але без особливого переконання.Батьки намагалися догодити, Діма мовчки погоджувався, але все йшло шкереберть. Прислуга бігала коридорами, садівники переробляли декорації вже втретє за день, у повітрі літали уривки фраз і нервові зітхання.Коханням тут і не пахло. Лише вигода й удаване щастя.Я дивилася на брата й не могла зрозуміти: невже він справді готовий прожити все життя з людиною, яку не кохає?Але потім згадувала — гроші для нього завжди були в пріоритеті.від цієї думки ставало ще гірше.Я лише сподівалася, що в цьому хаосі про мене забудуть.Бо я не збираюся виходити заміж за жодного багатого магната.Навіть якщо для цього мені доведеться піти проти всіх.