Глава 4.Нове життя

Після напружених вихідних я вирушила до коледжу. І навіть тут я не могла почуватися повністю вільною від свого звичного життя.Батько й тут постарався. Він винайняв мені квартиру в центрі міста, особистого водія, який возить мене на пари, та покоївку, яка приходить раз на тиждень прибрати квартиру.Тату, це вже занадто, — сказала я йому по телефону.Безпека важливіша за зайву скромність, — спокійно відповів він. — Зосередься на навчанні.Але тут було значно спокійніше, ніж удома.Тож після першого навчального тижня я вирішила залишитися тут ще на другі вихідні.Дома тим часом панував хаос .Це моє весілля, і я хочу все контролювати! — голос Лілі лунав у трубці, коли я розмовляла з мамою.Лілю, заспокойся, ми все обговоримо, — намагалася переконати її мама.Я передзвоню пізніше, — швидко сказала мама мені й поклала слухавку.слухавці я почула лише роздратований голос Лілі:Ви мене зовсім не розумієте!Що ж… мабуть, це те, на що заслуговує моя родина.Я вдягнула звичайні речі й вирішила прогулятися містом.Місто було просто шикарне. Скрізь вогні, салюти, маленькі ресторанчики, де можна було дешево й смачно перекусити. Атмосфера була чудова — така, що давала можливість просто йти й думати.Я зайшла в невелике кафе, коли до мене підійшла одногрупниця.Можна сісти поруч? — запитала вона.Звісно, — усміхнулася я.Ти завжди така спокійна, — сказала вона. — Спочатку всі думали, що ти дуже зверхня.Серйозно? — здивувалася я.Ну… ти виглядаєш як дівчина з дуже багатої родини. Люди часто роблять поспішні висновки.— Я просто люблю спокій, — відповіла я. — І хочу жити своїм життям.Навчання мені загалом подобалося. Я легко засвоювала матеріал, бо любила вчитися.— Ти сьогодні підготувала презентацію?запитав викладач після заняття.Так, звісно, — відповіла я.Спочатку одногрупники не сприймали мене серйозно, перешіптувалися за моєю спиною.Вона з багатої сім’ї, їй все легко дається, — іноді чула я.— Може, і так, — тихо відповідала я сама собі, — але це не означає, що я не працюю.За більш ніж два місяці я все ж змогла знайти з ними спільну мову.— Йдемо після пар на каву? — якось запропонував одногрупник.— Я тільки за, — відповіла я.Все було чудово.За винятком весілля мого брата.Ліля дедалі більше ставалава неконтрольованою .Одних вихідних за сімейною вечерею  мама сказала .— Вона знову вимагає змінити список гостей.— Я з нею поговорю, — сказав брат, хоча виглядав виснаженим.— Ти впевнений, що вона тебе поважає?тихо запитала я.— Це не має значення, — відповів він. — Це бізнес і сімейні зв’язки.Мама й бабуся вже почали хвилюватися за нього.— Він занадто терпить, — прошепотіла бабуся Марта мамі.— Але він її кохає? — запитала я.Мама лише зітхнула:— Ми вже самі не знаємо.З батьком ми спілкувалися дуже рідко, особливо останні кілька тижнів.Наші сімейні вечері тепер часто проходять без нього .Тож після напружених вихідних дома я повернулась до навчання .В свою спокійну квартиру ,де панує тиша .Розмови  з з батьком доволі кородкі  .І зазвичай починають так : — Як навчання? — коротко запитав він.— Добре, — відповіла я.— Це головне.Я ж не полишала думок, що колись усе-таки стану бізнес-леді, яка керуватиме власною справою й не залежатиме від чоловіка в майбутньому.У вільний від пар час я малювала ескізи одягу, уявляючи, як він виглядатиме в реальності.— Ти знову малюєш? — спитав брат одного разу розмовляючи зі мною по телефону .— Так, — усміхнулася я. — Можливо, колись це стане моєю роботою.Брат вже не дивувався мені він лише хотів як найшвидше закінчити підготовку до свого весілля .Я часто ходила в звичайні кафе, спілкувалася в чаті зі своїми одногрупниками.Я пізнавала світ з іншого боку.З боку, де гроші — не єдина цінність.Де люди можуть бути справжніми.І де я вперше починала відчувати, ким хочу стати насправді.