Ольга

Майор подивився на Данила, і вони обоє зрозуміли, що ця справа може бути набагато складнішою, ніж здається на перший погляд. Це не просто самогубство — це вбивство, замасковане під самогубство.

— Маємо розібратися, хто міг змусити його зробити це, — сказав Прокопенко, обмацуючи фотографії з місця події.

Данило і майор Прокопенко вирушили на дах дев'ятиповерхівки, де за офіційною версією поліції стався випадок самогубства. Але вже після кількох хвилин огляду місця події вони почали помічати дивні деталі, які могли означати, що це зовсім не так.

На підлозі даху, серед безладно розкиданих предметів, Данило помітив щось незвичне. Поглянувши ближче, він побачив низку символів, які йому були знайомі — це були слов'янські руни, дуже схожі на ті, що він бачив у діда Остапа, коли той навчав його магії, і на які натрапляв, розслідуючи подібні справи. Рунам була надана певна форма, хоч і виглядала вона хаотично. Лінії й символи ніби були розташовані навмання, але складали частину чогось значного.

— Ти бачиш це? — тихо запитав Данило, нахиляючись і вивчаючи знаки на бетонній поверхні даху.

Прокопенко підійшов і, переглянувши, одразу зрозумів, що це не випадкове графіті, як припустила поліція. Це була частина ритуалу. Руни, які виглядали  не зовсім зрозумілим на перший погляд, насправді складалося в певну послідовність — це був магічний знак, який використовувався для жертвоприношень. Мало того, по краях знаків можна було помітити навіть залишки темної субстанції, яка більше нагадувала стару кров, ніж будь-що інше.

— Це не просто так. Хтось приніс його в жертву, — тихо промовив Данило, усвідомлюючи, що випадок самогубства тут явно не має сенсу.В той час як поліція припустила що той спочатку порізав собі вени, а потім ще й скинувся з даху щоб уже точно померти.

Прокопенко, трохи нахмуривши брови, поглянув на Данила:

— Ти думаєш, що це був ритуал? Але чому саме Кучерявий? Що він знав?

Данило коротко кивнув і пояснив:

— Руни, які я бачив у старих текстах та в діда Остапа, вказує на магічний обряд. Це не випадкові знаки. Тут хтось використовував його як жертву для магії. Кучерявий, ймовірно, став ціллю не через власні бажання, а тому що він потрапив в пастку. Можливо, він знайшов те, що не мав би знати, або в нього була якась інформація, яку хтось намагався знищити, через ритуальне вбивство.

Майор Прокопенко знову окинув дах поглядом і помітив ще одну деталь — криваий слід від кросівка доволі невеликого розміру. Можливо це був підліток чи жінка ,слід не міг належати кучерявому оскільки у того був 43 розмір ноги і він був у туфлях

— І що тепер? — запитав він.

— Треба зрозуміти, хто ще був причетний до цього. Нам треба знайти, хто використовує магію для подібних обрядів. Я маю відчуття, що ми ще не досягли кінця цієї справи, — відповів Данило, швидко роблячи кілька нотаток у своєму блокноті.

Та розгорнувши блокнот на здавалося б сторінці яка має бути пустою він помічає записи де були написані імена номера телефонів і навпроти них назви товарів. Данило не робив їх ніколи і гадки не має звідки взагалі взялися ці надписи . Останнім часом взагалі відбувається щось дивне , інколи йому телефонують люди яких він не знає,але вони спілкуються так ніби добре знайомі, он ті самі дивні чоловіки з Донецька ,що їм потрібно не ясно,але вони переслідували його і от тепер ці записи .Це ошелешило Данила і він на секунду замешкався та щойно Прокопенко запитав що сталося він закрив блокнот й сказав що все добре і тепер їм треба на привоз.

На привозі було шумно, як завжди: базарний гамір, крики продавців, запахи спецій і свіжих овочів змішувалися з ароматами жареного м'яса. Данило й Прокопенко йшли вузькими прохідцями між рядами, зупиняючись біля кожного торговця. У повітрі витав незрозумілий натяг. Данило відчував, що сьогодні він нарешті вийде на того, кого шукає.

Вони підійшли до невеликого прилавка, де стояв середнього віку чоловік з втомленим виглядом. Того самого який вчора нервсував. Продавець, ледь помітивши їх, автоматично почав хвалити свій товар, намагаючись привернути увагу. Але, здавалось, він за будь-яку ціну намагався уникнути погляду Данила.

— Що у вас там? — запитав Данило, не приховуючи інтересу, — виглядає цікаво. Щось особливе?

Чоловік лише знизав плечима, закриваючи ящик з чаєм, якось занадто поспішно.

— Та так, звичайний чай, нічого особливого, — відповів він, ніби намагаючись змінити тему.

Данило не поспішав. Він міцно дивився в очі торговцю, його погляд був гострий, але спокійний, а голос рівний, як у когось, хто вже знає відповіді.

— А ось цей чай, — він вказав на кілька пакетів з дивними написами, — він смачно пахне. Щось екзотичне, мабуть, з карпат, чи не так?

— Ну що, хлопці, цей чай — не просто чай! — сказав він, розкриваючи упаковку і підносячи пакет до носа, аби Данило і Прокопенко могли відчути аромат. — Це, знаєте, справжній карпатський еліксир! Вип’єш — і в мультики потрапляєш! Емоції, кольори, ви відчуєте, як усі барви навколо починають яскравіше світити. Як на екрані, тільки в реальному житті!

Данило, не знімаючи з нього погляду, повільно покрутив пачку в руках.

— Мультики, кажеш? Цікаво, а які саме? Це... якийсь новий тренд серед чаю, чи як?