МАЙОР СБУ

Та за мить пролунав телефонний дзвінок , Чоловік глянув на телефон і посміхнувся

- Бажаю здоров’я ! Прокопенко турбує

- Навзаєм пане майор! Чим зацікавила моя персона ?

- Є термінова не телефонна розмова. Зможемо зустрітися на нашому місці за пів години ?

- Уже викликаю таксі

Місцем виявилося кафе «Одісея». Це справжня перлина на березі моря. Невеликі столики під блакитними парасолями, приємна жива музика, а навколо — лише спокійний шум хвиль, які лагідно набігали на пісок. Вигляд із тераси відкривався просто неймовірний: море простягалося до самого горизонту, де ранкове небо зустрічалося з водою, а легкий бриз приносив свіжий солонуватий аромат.

Чоловік зайшов на територію закладу у тому самому халаті в якому ще годину тому безтурботно лежав на дивані. Він на стільки поспішав, що навіть не переодягнувся, тому їздив по всьому місту у халаті та домашніх капцях, зі спортивною сумкою в руках. В якій були лише найнеобхідніші речі, документи та гроші.

Данило зайшов у кафе, і відразу ж помітив Прокопенка. Майор був йому ровесником, близько тридцяти, але виглядав на кілька років старшим завдяки своїм суворим рисам обличчя. Його темне волосся було акуратно зачесане, погляд — глибокий, мовби розпитував без слів про найпотаємніше. З-під кутика губ іноді з'являлась їдка усмішка. Фізична форма у Прокопенка була бездоганна, під дорогою та надзвичайно стильною сорочкою, легко проглядалася спортивна статура, а з боку виднілась кобура із пістолетом, що лише підкреслював його суворий вигляд.

Прокопенко відразу помітив, що Данило прийшов у халаті, і не зміг утриматися від сміху.

— Ти що, Даниле, вирішив влаштувати прогулянку по місту у стилі "домашнього затишку"? Чи може це останній писк моди й нова колекція відомого бренду? — підколов він, оцінюючи халат і капці товариша.

Данило знизав плечима, усміхаючись:

— Ну, а що поробиш? Це ж ти так наполягав на зустрічі. Я навіть перекусити нормально не встиг, поспішав до тебе,  а ти тут про дрес-код.

— ну а що, ти ж полковник СБУ , хоч і у відставці, мабуть у тебе надзвичайно таємна операція по втечі від чоловіка коханки ,— майор засміявся, проте одразу перейшов на серйозний тон, наче включився у режим роботи. — Маємо проблему, Даниле. Є новий гравець на наркоринку, і він захоплює ринок надто швидко. За даними розвідки,  він родом із Волині, але зараз живе у маєтку високо в Карпатах. Його товар — це не просто звичні наркотики, а рідкісні карпатські трави й гриби, які викликають дуже сильний галюциногенний ефект. Їх жують, курять і навіть просто дихають, переплутати їх зі звичайними харчами надзвичайно легко.  Це щось абсолютно нове.

— Звісно, оригінально. Туризм у Карпати, значить, на новому рівні, — саркастично відповів Данило.

— Знайшли один зі складів, де він це все пакує під виглядом чаю. Але щойно наші хлопці готувалися до штурму, завод буквально... випарувався. Наче його й не було.

— Випарувався? Може, і ти  чаю перебрав? — Данило ледь стримав усмішку. — Хоча, знаючи тебе, ти б сюди мене не кликав просто так.

— Саме тому. Ти знаєш, що у нас із тобою більше, ніж спільна робота, — сказав Прокопенко з напівпосмішкою. — Ми колеги, і ти — полковник СБУ у відставці, але таких справ, як ти, більше ніхто не розплутував. Я знаю, що тобі це цікаво.

— А тобі просто нема на кого спихнути на цей "чайний бізнес", еге ж? А там дивись справу Прокопенко розкриє й полковника дадуть….ха-ха… Ну, що ж, за однієї умови: кава з тебе,   халат залишиться частиною стилю, ну і візьмеш мене до себе переночувати — підсумував Данило.

- Ахахахахах. Ні ну, кава й халат твої справи,але невже все аж так погано ?

- Ну ні так ні. Радий був побачити старого друга

- Та зачекай.Ось ключі.Адресу знаєш. Приведи себе в порядок і ознайомишся детальніше з матеріалами справи. Інформація тут! Надіюсь не забув як це працює,- майор протягнув Данилу шоколадного батончика. Колишній полковник проковтнув шоколад і вмить необхідна інформація з’явилась у його мозку. Так ніби він щойно прочитав звіт на сто сторінок.   

Прокопенко кивнув, і в їхніх поглядах промайнуло взаєморозуміння — вони знали, що разом їм під силу розплутати навіть найдивніші справи.

Майор простягнув Данилові ключі від своєї квартири, і вони вже збиралися розійтися, коли двері до кафе раптово розчинилися. На порозі з’явилися знайомі "гості" — двоє кремезних колекторів із загрозливими усмішками на обличчях. Їхні погляди відразу знайшли Данила, і один з них кивнув другому, даючи зрозуміти, що пора діяти.

— Ну що, “король халатів”, зустрівся з нами врешті? — один із них голосно розсміявся, наближаючись до столика.

Данило, залишаючись спокійним, поправив пояс халата і злегка нахилився до Прокопенка, шепочучи:
— Ну ось і ранкова розминка.

Прокопенко скептично глянув на Данила, але одразу піднявся, готовий до дії. Колектор, який підійшов ближче, різко перевернув столик, змусивши відвідувачів навколо розбігтися. Секунди потому його напарник жбурнув стілець просто у Данила. Данило, рухався ніби на автоматі, складалося враження що він знає кожну наступну дію противника він нахилився, пропускаючи стілець над головою.

Замість того, щоб залишити кафе чи викликати підмогу, вони з Прокопенком обмінялися усмішками, в очікуванні розваг.