Під маскою аварії
Епілог
Минуло три роки.
Ми з Лук'яном одружилися, не жалкую, що я погодилася стати його дружиною, тепер кожен день дивлюся у його карі очі і дякую долі, що він зі мною. Я подарувала йому сина, маленький Артем так схожий на нього, тепер я мама, і ми повноцінна щаслива сім'я.
Тримаю Артема на руках, коханий сидить поруч і міцно тримає мене за руку, посміхаючись.
-Знаєш, у мене з дитинства було таке відчуття, що я був закоханий, а потім з’явилась ти, і я зрозумів, що це відчуття було реальне.
Ми обоє сміємося, Артем ніяково дивиться на наші реакції, наче хоче зрозуміти, з чого ми сміємося. Лук'ян бере сина на руки, Артем сміється, відчуваючи опору і силу тата. Раніше я думала, що щастя — це слава і гроші, але, дивлячись на своїх хлопчиків, я зрозуміла, що вони — все моє життя і щастя, і заради них я готова на все.
Підходжу до Лук'яна, обіймаючи його, він відповідає тим самим.
-Тепер ми щасливі.
-І ми разом!
#1490 в Сучасна проза
#6458 в Любовні романи
#2713 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 29.03.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
