Розділ 18

Очі Стаса розширились, він намагався приховати напруження, однак його руки спітніли. 

-Щ..що ти таке кажеш? Ти з розуму зійшла чи що? — вмить його очі наповнились гнівом, він різко схопив мене за лікті. 

-Відпусти! Я все знаю! Ти не мій чоловік!

Стараюся відсторонитися, однак Стас не відпускає, його очі були наповнені гнівом, під яким ховався страх, що його розкриють.

-Ти пошкодуєш про це, Ельвіро.

Різко Стас вдарив своєю рукою мені по горлу так, що я відключилась. Відкриваю очі і розумію, що я зв'язана, Стас сидить переді мною і єхидно посміхається.

-Що тобі від мене потрібно? — злісно питаю я, приходячи до тями.

В його очах палає злість і бажання позбутися мене.

-А я ж просто хотів бути з тобою, Ельвіро, однак ти вчинила як тварюка, наплювала на мене, я не міг просто так це залишити, тому підставив тобі цю аварію, і так, ти права, я Стас, а не Максим, і хочу повідомити тобі, що з цього дому вийдуть лише двоє. 

Не розумію, що він має на увазі, злість вирує в моїх грудях. 

-Я подам на тебе до суду, і тебе посадять, Букін, це ж ти вбив свою жінку Ніку і підставив усе так, щоб подумали, що це я її вбила.

-Тобі не жити, Ельвіро, я заберу твій спадок і поїду далеко з Тетяною за кордон. Лук'ян тебе не врятує, не повернеться, думаєш, я не помічав, що він захищає тебе? Я не сліпий, я вас обох позбавлю життя!

Раптом на вулиці я почула знайомий голос, який кликав мене. -Ельвіро... Ельвіро!

Стас насторожливо підходить до вікна і ледь не завмирає. -Чорт! Ще його тут не вистачало.

Це був голос Лук'яна, в моєму серці з’явилася надія, що він врятує мене. Різко Стас виходить на вулицю, наказуючи Тані, щоб слідкувала за мною і по його наказу покинула маєток. Таня сидить навпроти мене, не зводячи очей з мене, на вулиці чується крики Лук'яна і Стаса, мені стає страшно, на очах з'являються сльози, розуміючи, що я зараз загину.

В цей момент Таню наче переклинуло, вона підійшла до мене і розв'язала мої руки.

-Ельвіро, тікай негайно, Стас розмістив по маєтку бомби, і вони скоро вибухнуть, біжи звідси, тримай.

Вона простягла мені свою кофту. 

-Навіщо ти це робиш? — на емоціях запитала я. 

-Я не хочу твоєї смерті, тікай, Ельвіро, швидко, часу обмаль.

Кидаю на дівчину останній погляд і з усіх ніг вибігаю на вулицю, серце пробиває шалені удари, в голові промайнули мої найкращі роки. В останній момент вибігаю на вулицю в її кофті, тікаючи як умова далі.

Раптом пролунав страшний вибух, я впала на землю, закривши лице руками, маєток спалахнув страшним вогнем, страх сковував моє тіло, чуючи крики Лук'яна.

-Підіймаюся і йду на його звук. -Лук'яне!

Бачу його серед диму, він виглядає стомленим, однак з такою ж іскрою в очах. Він з усіх ніг побіг до мене. Я плачу, не можу розуміти, що зараз, в цю мить, я жива і ми разом. Він міцно обіймає мене, притискає з такою силою, наче хоче тримати вічно.

-Боже, ти жива, я так злякався за тебе, — чую його плач від щастя.

-Я жива, і я з тобою.

-Все закінчилося, цього негідника посадять за ґрати.

Ми разом поїхали до його мами в лікарню, я не відпускала руку Лук'яна. Він розповів мені усю правду.

-Я все знаю, Лук'яне, я згадала все тоді, коли ти полетів до Оксани.

Він дивиться на мене з великою любов'ю, цілуючи в лоб.

-Насправді Влад був живий, це все Стас, він намагався позбутися мене. 

-Він заплатить за свої злочини, Лук'яне, і дуже заплатить, через нього померла Таня, Ніка, його ж дівчина.

Заходимо до палати, Оксана з Владом сидять біля матері Лук'яна, на її очах сльози.

-Синку! — вона обіймає сина, перекидаючи погляд на мене.

-Пробач мені, Ельвіро, що одразу не сказав правду, я справжній негідник.

Розумію, що він розкаюється, і просто сильніше притиснулась до чоловіка.

-Лук'ян, ми з Владом вирішили, що завтра полетимо до Ізраїлю і заберемо з собою маму на лікування, їй там буде набагато краще, — промовила Оксана.

По виразу обличчя було видно, що він був ображений на Оксану, проте намагався відпустити цю образу.

-Добре, я не проти, головне, щоб мама видужала.

Минула неділя.

Стаса посадили за ґрати на 30 років, так як він знищив мій маєток, я жила у Лук'яна в квартирі.

-Ельвіро, я вимушений зізнатися, що я дуже кохаю тебе, проте я розумію, що вчинив підло, тому навіть не здивуюсь, якщо ти відмовиш мені, — він дивиться мені в очі.

Дивлюся на нього, навіть не знаючи, що й сказати, з одного боку я повинна ображатися на нього, але з іншого розумію, що моє кохання до нього сильніше за будь-які образи.

-Я також вимушена зізнатися, що дуже кохаю тебе.

Не даючи йому нічого сказати, цілую чоловіка у його вуста, він підхоплює поцілунок, стискаючи мою талію, бажання охопило мене повністю, ми відсторонюємось, в наших очах читалося одне — зміцнити наше кохання, Лук'ян підхоплює мене на руки, несучи у ліжко, я тримаюся за його сильну спину, знаючи, що цей чоловік ніколи не дасть мені впасти, що з ним я буду по-справжньому щаслива. За цей час він став для мене світлом, моєю опорою, моєю підтримкою, моїм світом, чоловіком, якому я можу віддатися будь-яка, знаючи, що він не втече, а буде поруч тримати мою руку.