Розділ 16

Лук'ян 

Сестра плаче, для неї смерть Влада стала справжньою трагедією, яку не кожен може пережити. Тепер я розумію маму, чому вона відправила мене до неї, не уявляю, як зараз Ельвірі, однак я не можу вчинити інакше, але обіцяю, що коли все буде добре, я повернусь до неї і ніколи не залишу. 

Стараюсь хоч якось зменшити біль сестри, однак він не зникає, а розгортається ще більше. 

Оксана витирає свої сльози, тримаючи мене за руку, наче сподіваючись отримати хоч якусь силу, щоб сказати хоч слово.

— Як там Ельвіра? — хникаючи, питає вона.

Я опускаю обличчя, ховаючи свій погляд, не знаю, з чого навіть почати.

— Не можу сказати, що добре, тому що це не так. Насправді нам виявилося дуже важко, я ледь не помер.

Сестра вмить змінюється в обличчі: сльози зникають, а замість них з’являється страх.

— Як не помер? Лук'яне, що з тобою було? — Вона бере в долоні моє лице і видивляється кожну мою реакцію. — Х… х… хто хотів убити тебе? — тремтячи, запитала вона.

Спочатку я мовчав, не хотів знову пірнати в цю історію, проте приховувати це, та ще й від сестри, я не міг — вона мала право про це знати. 

— Я й сам не знаю, проте вбити хотіли Ельвіру, а я врятував їй життя, пуля потрапила в ногу.

Сестра руками хапається за обличчя, по її реакції було видно, що вона стомлена.

— Як ти можеш, Лук'яне? Рятуєш якесь дівча, ризикуючи собою, ти з глузду з'їхав? А як би ти загинув? — В голосі сестри лунає гнів, вона підіймає на мене тон. — Ти хоч думаєш за нас з мамою?

Дивлюся на Оксану, наче я застиг, я очікував від неї підтримки, а вона неначе зговорилася з мамою проти мене й Ельвіри. 

— Ну, не забувай, що Ельвіра — це не собака, а людина, між іншим, дівчина, яка втратила пам’ять. Що, по твоєму, я мав зробити? Дати вбивці стріляти в неї, щоб її убили?

В очах сестри палає вогонь, наче її сльози за смерть Влада повністю кудись зникли і вона забула про його смерть.

— Навіщо ти з нею, Лук'яне? Так, вона втратила пам’ять, однак це не означає, що ти повинен завжди бути з нею. Навіщо ти взагалі привів її до мене? Сподівався, що завдяки моїм порадам вона швидко все згадає? Однак це так не працює. Отямся, Лук'яне, тобі ніхто ця дівчина, тобі немає від чого її рятувати, у неї є чоловік, з яким вона така щаслива.

З її язика вилітає сарказм, Оксана взагалі не розуміє, яка насправді серйозна ситуація відбувається в житті Ельвіри, тому так говорить, від чого я на мить пожалкував, що прилетів до неї в Ізраїль.

— Вона мені ні ніхто! Я кохаю її, і коли я поверну справедливість, тоді ви з мамою пожалкуєте про те, що сказали мені.

— Кохаєш? Коли це ти встиг закохатися? Як я тебе знаю, ти ніколи не закохувався ні в кого.

Легко сміюся з її слів. Так, спочатку я не хотів закохуватись взагалі, а просто захистити, проте моє почуття з'явилося так неочікувано і доволі сильно застрягло в моєму серці. Ця дівчина потрібна мені, як повітря, як життя. Ельвіра — моя дівчина, і я вже не відпущу її ніколи. В її карих очах я знайшов щось рідне, знайоме до кісток, ця дівчина манила мене, поруч з нею я відчуваю себе щасливо.

— Тобі ніколи цього не зрозуміти, сестро, те, що я побачив в ній, ніхто ніколи не побачить і не відчує.

— Але ж ти маєш пам’ятати, що не факт, що у вас все взаємно. Вона спокійно може повернутися до своєї кар'єри, а ти залишишся в її минулому, наче тебе і не було.

Я вже не мав бажання говорити з нею, тому що відчував, що вона не збирається підтримувати мене, вона, як мама, говорить лише своє.

У ввечері я вирішив піти прогулятися по нічним вулицям Ізраїлю. Я тут тільки день, а вже так сумую за Ельвірою, по її каштановому волоссі, по її очах, коли ми вперше зустрілись. Я не мав гадки, що так сильно закохаюся в цю прекрасну дівчину, однак я був впевнений, що якщо до неї повернеться пам'ять і вона про все дізнається, почне сварити мене, що я не сказав їй правду і приховав її. Оксана була права: вона може спокійно повернутися до кар'єри і зненавидіти мене.

— Ти все робиш правильно, Лук'яне, ти захищаєш свою Ельвіру… хоча своєю я не маю права її назвати… — Лунають мої думки, як гострий ніж. Зараз я відчуваю себе розчавленим, я обманюю, роблю усе неправильно, і це обпікає мої груди.

До квартири я повернувся майже о одинадцятій. Я майже тихо зайшов до квартири, думаючи, що Оксана вже спить. Проходячи повз її кімнати, я почув, що вона з кимось говорить. Я вирішив тихо прислухатись до її репліки.

— Ти як? Тебе ніхто не помітив?

Зрозумівши, що з Оксаною в кімнаті хтось є, затих ще більше, і я ледь слиною не вдавився, коли почув голос Влада.

— Ні, мене ніхто не знайшов. Скільки ще я буду переховуватись? — В його голосі був страх.

— Не нервуй, я зроблю усе можливе, щоб Лук'ян більше ніколи не повернувся до цієї Ельвіри, нехай Стас сам розбереться з нею.

Злість обпалює мене. Я стискаю руку до такої сили, що стало боляче, з гнівом вриваюся в кімнату сестри. Перше, що вдалося помітити, — це страх в їхніх очах. Влад ховається за Оксаною.

— Негідник! — Я з люттю в грудях хапаю його за футболку, б'ючи в щелепу. Влад похитується, однак він занадто слабкий, щоб завдати мені шкоди. Оксана в паніці ледь не віддирає його від мене. Моя хватка немов у звіра, я був готовий розірвати його на місці.

Мій кулак був готовий бити його до втрати свідомості, однак Оксана благала зупинитись.

— Лук'яне, прошу, заспокойся, я зараз тобі все розповім, тільки не бий його.

Випускаю пар крізь зуби, мій кулак був налаштований на бійку, я немов звір дивився на те, як Влад тремтить, наче зляканий заєць. Я з силою відштовхнув його, що той впав на підлогу. Кидаю злий погляд на Оксану, я був готовий вбити їх обох, проте знав кордони.

— Пояснюй мені все зараз, і не смій нічого приховувати!