Розділ 13

Минула неділя 

З кожним днем мені ставало краще, моя рана майже не боліла, і ось настав день моєї виписки. Нарешті я знову буду разом з Ельвірою, а коли з усім розберусь — повернусь до свого звичайного життя. Після виписки виходжу на вулицю, на обличчі з'явилася посмішка, однак вона зникла, коли мій телефон завібрірував — на екрані з’явився текст: «Мама». — Так, мамо, — приклав я телефон до вуха, сідаючи в машину. — Синку, ти як? — її голос був низький, було відчуття, що вона щойно плакала. — Все добре, щось сталося? — в грудях наче палав вогонь від її тону.— Приїдь, будь ласка, до мене в лікарню, у нас велике горе.

Від новини я ледве не посивів, серце пробивало шалені удари. Не гаючи часу, я поїхав до мами. У лікарні заходжу в її палату. Вона сиділа на ліжку, її очі були червоні від сліз.

— Мамо, що з тобою? -я підійшов до неї. Вона різко взяла мою руку, наче чогось боялась, її погляд зустрів мій.— Лук'яне… синку, я не знаю, як це сказати, але мені дзвонила Оксана…

Мій погляд застиг на її тремтячих губах. 

— Я спочатку здивувалася, тому що вона дзвонила вся у сльозах. Вона сказала, що її чоловіка знайшли мертвого у його квартирі. 

Мама заплакала ще більше, прикривши долонею губи. В моїх грудях все наче розвалилось, а ніздрі випускали гарячий пар від шоку. Я узявся за голову, стискаючи своє волосся на потилиці. Не хотілося навіть вірити, що Влад помер. Я намагався зібрати усі події докупи, але кожен момент розвалювався у тумані. Стільки вбивств і таємниць, а найстрашніше питання — це навіть не те, яка причина вбивства, а хто насправді стоїть за цим всім злом.

— Як це сталось? 

— Слідчий говорив Оксані, що його знайшли мертвим у його квартирі. Причиною було самогубство — він перерізав собі горло.

Я тремтячи видихнув повітря з легень, мої руки затремтіли навіть від уявлення його смерті.

— Спочатку я був під загрозою смерті, а тепер це все…

Вмить я усвідомив, що бовкнув зайве.

— Що?! Тебе хотіли вбити? — занепокоїлась мама.

— Мамо, не хвилюйся, зі мною все добре.

— Ні, Лук'яне, так не піде. Спочатку ти, потім Влад, а що потім? Я не хочу хоронити власну дитину.

Я вмить її заспокоїв. — Мамо, зі мною все добре. Я маю бути з Ельвірою. Вона обпалює мене своїм серйозним поглядом, від чого стає не по собі. 

— Тобі ця Ельвіра що, дорожче за власну сім'ю? У тебе є власна сім'я, Лук'яне, і у неї є чоловік. Я взагалі не розумію, навіщо ти взагалі працюєш там охоронцем.

Я підіймаюся зі стільця, моє лице стислось.

— Мамо, ти не розумієш. Ельвіра в великій небезпеці. Максим — це не та людина, за яку себе видав. Він бажає їй зла.

— А ти що, Чіпідейлс-рятувальник, щоб розгрібати їхні проблеми і таємниці? Краще, що ти можеш зараз зробити, — це поїхати до Оксани в Ізраїль і підтримати свою сестру.

Від цієї заяви стає страшно за Ельвіру, навіть уявити страшно, що цей Максим зробить їй, коли мене поруч не буде. — Мамо, я не можу поїхати до неї. Я не хочу залишати Ельвіру саму, вона важлива для…

— Мені також був важливий твій батько, — перебила вона мою репліку. — І що це дало? Він потрапив у страшне ДТП і не вижив. Думаєш, мені було легко? Звичайно, ти подумав, що ні. Я також тоді думала: якби я зупинила його, він би і не поїхав того жахливого дня до твоєї бабусі, і він би зараз був живий, а не дивився би з того світу на весь цей жах.

З її очей покотилися сльози. — Ти мій син! І я піклуюся за тебе. Я сама прикована до лікарні через рак, а ти ще й не слухаєшся мене. А якщо, не дай Боже, з тобою щось станеться — я не переживу цього. Ви з Оксаною мої єдині діти, і я вас дуже люблю.

Я мовчав, не знаю тепер, як вчинити. Щось всередині мене стиснулось, не даючи навіть щось сказати.

— Ти ж знаєш Оксану. Якщо вона ввійде в депресію, то від неї можна очікувати чого завгодно, тому я прошу тебе — побудь з нею, синку.

Мама благає, щоб я поїхав до сестри, але як бути з Ельвірою? Що я їй скажу? Я роздумував над усім і все ж прийняв рішення.

— Так, мамо, ти права. Краще мені поїхати до сестри, а з Ельвірою я обов’язково поговорю. Вона легко всміхнулась.

— Дякую тобі, синку! — вона тягнеться до мене, щоб обійняти.

Після того, як я навідав маму, на вулиці я подзвонив Ельвірі, щоб зустрітися з нею. — Ельвіро, привіт. Ми можемо зараз зустрітися? Мені потрібно сказати тобі дещо. Ми можемо поговорити у парку? — одразу почав я, коли вона підняла слухавку.

— Привіт, так, звичайно. А щось сталося? А тебе вже виписали? — питає вона.

— Так, усе розповім, коли зустрінемось. Я чекатиму! Через годину ми вже сиділи на лавці в назначеному місці.

— І про що ти хотів поговорити? — вона кинула на мене свій трішки занепокоєний і в ту мить спокійний погляд.

— Ельвіро, так сталося, що зараз у моїй сім'ї тяжке горе. Мені потрібно підтримати сестру, я полечу до неї.

Я беру дівчину за долоню, спокійно дивлячись в її очі, хоча все розривалося на шматки. — Співчуваю тобі. Якщо ти хочеш їхати до Оксани, то я не маю нічого проти. Це твоя сестра.

Ми мовчали, поглинаючись у тишу разом. Кожен був занурений у свої думки і роздуми. — Ти не залишиш мене, Лук'яне? — несподівано тихо запитує Ельвіра. Я різко повертаюсь до неї поглядом. 

— Звичайно, не залишу! Головне — будь сильною. Сподіваюся, ти все згадаєш. Моє серце завжди буде з тобою. Я долонею ніжно торкаюся її теплої щоки.

— Лук'яне… — по її очах покотилися маленькі сльози, які так і говорили: «будь зі мною, не залишай мене». Ми обіймаємося, в ніс одразу потрапляє приємний аромат її волосся. Я заплющив очі, розуміючи, що кохаю Ельвіру.

— Не плач, будь ласка, я обов’язково повернусь. На обличчі маленька радість, але моє серце розірвано на шматки, згадуючи наші спільні моменти — як я захищав її, як ми були разом. Хочу бути з нею, однак розумію, що на даний момент це неможливо. 

Після нашої зустрічі я викликав їй таксі, а сам замовив білет на Ізраїль і поїхав в свою квартиру збирати речі.