Розділ 6

Лежу на ліжку, дивлячись у стелю, не моргаючи. Лук'ян подає мені книжку та кладе її поряд зі мною.

— Тримай.

Я встала з ліжка, взявши книгу до рук. Але в голові прикручувалась наша близькість. В ту мить його очі так ніжно досліджували мої, хоч цей момент тривав лише декілька секунд. Не знаю, чи кохала когось до аварії, чи взагалі не кохала. Однак зараз, в цю мить, моє серце після цієї миті стало зовсім по-іншому відчувати Лук'яна. Можливо, це ще не велике кохання, але це точно відблизк цікавості.

Ту книгу, яку ми дістали з Лук'яном, була про кохання під назвою «Подаруй мені своє серце». Ніхто з нас навіть не думав про те, що лише один момент стане початком чогось нового.

Цілий день ми з Лук'яном провели разом. Сміялися, дуркували з ним. Я відчувала себе, як не дивно, але щасливою. Ввечері сидимо з ним на кухні. Я готувала смачну вечерю. Скоро мав прийти і Максим. Коли Макс повернувся додому і побачив нас з Лук'яном, його погляд змінився на злість.

— Ельвіро, а що Лук'ян тут з тобою робить? — почулася його груба інтонація.

— Ми просто розмовляємо з ним, — відмахнулася я і краєчком ока помітила насторожливість Лук'яна, який твердо сидів за столом і хижо кидав на Макса свій погляд.

Максим підійшов впритул до мене, не відриваючи їхній хижацький зоровий контакт, і ніжно, боляче, різко схопив мою талію, що по тілу відразу пробіглись мурашки і страх.

— Ви занадто багато часу проводите разом…Я зі страхом мандрувала очима за його емоціями, стискаючись всередині, немов налякана миша.

— Лук'ян, ти що забув, де твоє місце? Забув, що Ельвіра моя дружина, і твій обов'язок — захищати її і не лізти в її особисті кордони?

Він повертається поглядом до мого лиця. Я не знала, що йому сказати, однак в душі було обурення.

— А зараз йди, займайся своїми справами і більше не смій бути близькою з моєю дружиною, — твердо заявив Макс, що Лук'ян зі злостю в грудях залишив нас самих.

— Ти що собі дозволяєш? Відпусти мене! Я з обуренням вирвалася з його холодних рук. Він стріляє в мене своїм хижим поглядом. Я йду в самий дальній кут кухні.

— А що ти собі дозволяєш, люба, проводити весело час з цим пройдисвітом? Він нахилився до мого обличчя.

— Не говори так про Лук'яна. Між нами нічого не було. Не смій влаштовувати мені безглузду ревність.

Чоловік підняв своє підборіддя та стис свої тонкі губи.

— Пощастило тобі вижити після тієї жорстокої аварії і загалом втратити пам'ять, бо, згадавши реальні події тієї аварії, ти б точно вистрелила собі в голову.

Різко чоловік залишає мене саму. По моєму тілу пробіглись мурашки, а дихання стало гарячим. Губи затремтіли, по тілу з'явилася слабкість, і я ледь не впала від його загрозливого тону і від страху невідомого. Його слова злякали мене ще більше, ніж усвідомлення того, що, можливо, хтось навмисно підставив мені цю аварію.