Розділ 2

Вдома я намагалася хоч чимось себе зайняти. Неподалік від нашого дому красувалося гарне озеро, куди майже ніхто не ходив. Я помічала там людей, тому коли ставало не по собі, йшла до нього, щоб зловити атмосферу тиші і разом з нею помовчати на фоні її легкої течії. В ці миті мені ставало куди краще. Вдома мені здавалося, що я неначе у псих-лікарні: завжди сама, завжди закрита. Максим лише давав мені якісь незрозумілі пігулки, а після — на цілий день пропадав на роботі. 

Клянусь, не знаю як, однак мені здається, що я і до аварії не була близькою з ним, а можливо, я й помиляюсь. Точно не знаю, що з цього є правдою. Проте зараз, коли я у такому становищі майже беззахисна, маючи в голові кашу, не маючи навіть хоч крихти пам'яті про себе, навколишнім людям буде легше маніпулювати мною і вертіти з одного кута в інший. 

Звичайно, дозволити цього я не могла, тому кожен день рятувала себе сама: ранкова рутина, зарядка, ароматна кава, перемальовування моїх снів на білий А4 папір будували в мені нову особистість. Звичайно, не таку, як до аварії, але хоча б туман у моїй голові при допомозі цих дій трішки розсіявся. 

Сиджу на балконі, вдихаючи осіннє свіже повітря. На моїх плечах звисла тепла ковдра тепло оранжевого кольору, яка додає ще більше комфорту під час цього моменту. Я навіть не помітила, що біля мене непомітно з’явився Максим.

— Ельвіро, — тихо покликав мене чоловік.Я різко озирнулась від несподіванки.

— Так, Макс, ти щось хотів? — тихо спитала я, тримаючи руками ковдру.

— Сьогодні ти познайомишся зі своїм охоронцем. Ходи донизу, він чекає на нас. 

 Максим кинув на мене погляд, покидаючи балкон. Мене огорнула цікавість: що за охоронець? І навіщо він мені? Не затримуючись, я повільно спустилася вниз по сходах. Біля дверей стояв високий спортивний чоловік. Його погляд ковзнув на мене.

— Знайомся, Ельвіро, це Лук'ян. Відтепер він буде поруч, коли мене не буде з тобою, — Максим сховав руки за спину.

Я уважно розглядала цього незнайомого таємничого типа. На вигляд він виглядав на 28–29 років, однак не буду заперечувати, він був ще тим красунчиком: міцне тіло, харизма, яка в силі звезти з розуму, карі безодні очі — все, чого бажає кожна жінка.

— Приємно познайомитись, Лук'яне, — ввічливо привіталася я. — Мені також, Ельвіро.

Його голос був низький і навіть байдужий, але в ньому було щось тепле. Лук'ян не викликав у мене сумнівів, що він чудово впорається зі своїм обов’язком. Ми потисли одне одному руки та кинули на одне одного дружній погляд.

Через декілька днів ми з Лук'яном не спілкувалися, просто проходили повз одне одного. Я не знала, чи можна довіряти йому, коли я майже не знайома з ним, однак глибоко в душі мені хотілося з ним поговорити.

В один прекрасний день приходжу сама до того ж самого озера, бажаючи відчути спокій, щоб ніхто не турбував мене. Я сіла на скамейку, та промені сонця ловили моє лице.

— Що ви тут робите? — різко почула я голос Лук'яна. Від переляку я підскочила, взявшись за серце. 

Він підіймає брову, ховаючи руки в кишені.

— Я не хотів вас злякати, Ельвіро, я лише виконую свою роботу. Ваш чоловік наказав мені охороняти вас. Я просто не міг залишити вас саму.

— Ви що, навіть у вбиральні будете стежити за мною? — я трішки підняла тон, від чого чоловік сміється.

— Ну звичайно ні, це в мої обов’язки не входить.

Я глибоко видихаю та запрошую його сісти разом зі мною на скамейку. Чоловік покірно сідає біля мене, відкидаючи тіло на спинку. Дві хвилини ми просто мовчимо, не порушуючи кордони осінньої тиші. 

— Чому ви погодились працювати в домі мого чоловіка охоронцем? — моє запитання одразу перевело його погляд на мене.

— Це не рішення вашого чоловіка, я сам запропонував йому. Я бачив ваш стан, Ельвіро, я просто не міг пройти повз. -В тоні Лук'яна була нотка турботи і розуміння.

— Тобто, ви тут заради мене?

Він поглянув на озеро, промені сонця падали на його очі, через що він трішки зщюрив лице.

— Можна сказати, що так.

На моєму обличчі з’явилася легка посмішка.

— Ви займаєтесь чимось вдома, Ельвіро? Його запитання наче освіжило мене, в голові почали з’являтися нові думки.

— Єдине, чим я займаюся, — це перемальовую свої сни, які сняться мені кожної ночі на папір. Так я сподіваюся, що пам'ять хоч трохи повернеться до мене.

Він здивовано кинув свій погляд на мої очі, тримаючи руки складені на грудях.

— І що за сни вам сняться? Його запитання викликало трішки незручності.

— Кожен сон сповнений страхом: як я вночі їду по темній, порожній дорозі, яку освітлює лише фари машин, і раптом чорна машина з’являється на дорозі, підрізаючи мене в дерево. Цей сон з’являється мені майже щоночі.

Лук'яну стало цікаво. Він захотів поглянути на мої малюнки. Коли ми прийшли в маєток у своїй кімнаті, я показала йому декілька своїх малюнків. На них були зображені дві машини і безодня чорної ночі.

— Я дуже б хотіла говорити про це хоча б з психологом, однак навіть не знаю, як сказати про це Максиму, — я нервово перебирала пальці на своїх долонях.

Подивившись на мої шедеври, він глибоко видихнув, просвердливши мене поглядом, ніби прийняв важливе рішення.

— Знаєте, Ельвіро, можливо, я зможу вам допомогти з психологом. У мене є моя рідна сестра Оксана, вона працює у цій сфері. Сьогодні я можу домовитися з нею, і вона прямо завтра прийде до вас у ваш дім, обговорити ваші проблеми і зробить усе, щоб хоч трохи повернути вам пам'ять.

Ох Лук'ян, таємний харизматичний персонаж.Як думаєте,чи допоможе психолог Ельвірі усе згадати?