Ідеальна брехня

Віра ненавиділа Марка з першої хвилини.
Він з’явився в офісі без попередження — самовпевнений, холодний, із поглядом людини, якій завжди щастить. Його призначили її напарником у важливому міжнародному проєкті. Віра була впевнена: він або зірве все, або привласнить її роботу.
— Не заважай, — кинула вона, не підводячи очей від ноутбука.
— Я працюю швидше, коли мені не заважають, — спокійно відповів він.
Вони обидва посміхнулися. Фальшиво.
Ніхто з них не знав, що за межами офісу вони живуть іншими життями.
Віра — найкраща оперативниця таємної організації.
Марк — професійний агент, який ніколи не промахується.
І їхня нова місія вже почалася.

Вони знімали квартиру разом — «для зручності роботи».
Щовечора пили каву, обмінювались їдкими зауваженнями й удавали ідеальних колег.
А вночі кожен із них перевіряв зброю.
Коли Віра отримала наказ ліквідувати “М”, вона не одразу зрозуміла, що це — Марк.
Коли Марку доручили усунути “В”, він подумав, що це просто кодове ім’я.
Правда відкрилася під час пострілу.
Він ухилився.
Вона вистрілила знову — навмисне промахнулась.
Їхні погляди зустрілися.
— Ти… — видихнула Віра.
— Схоже, ми обидва брешемо, — відповів Марк.
Вони билися — без слів, без жалю.
Квартира перетворилася на поле бою.
— Я тебе ненавиджу! — крикнула Віра, притискаючи його до стіни.
— Взаємно, — усміхнувся він. — Але чомусь не можу натиснути на курок.
Тиша між ними була гучнішою за постріли.
Вперше за багато років вони дозволили собі бути чесними.
Про страх. Про самотність. Про те, як втомились удавати.
Ненависть тріснула.
Їх зрадили обидві організації.
Тепер вони були мішенями.
Віра прикривала Марка під час перестрілки.
Марк ніс її на руках, коли вона поранилась.
— Не смій помирати, — прошепотів він.
— Ти мені ще винен вибачення, — слабко всміхнулась вона.
І в ту мить вони зрозуміли:
це більше, ніж партнерство.
Більше, ніж пристрасть.
Нові імена. Нове місто. Нове життя.
Вони сиділи на балконі маленького будинку біля моря.
Без зброї. Без наказів.
— Як думаєш, ми могли б закохатися, якби не ненавиділи одне одного з самого початку? — спитала Віра.
Марк усміхнувся й узяв її за руку.
— Ні. Саме тому й змогли.
Бо іноді кохання народжується там,
де спочатку була війна.