Під лісом

– Так, ви говорите, що живете тут зовсім самі. – Мирослава підносить, раніше принесений їй господинею будинку чай з лимоном до свого рота і, подув трохи щоб остудити напій, відпиває невеликий ковток. Старенька, у якій вона вирішила взяти незаплановане інтерв'ю, присіла навпроти неї і, розмішавши цукор ложечкою, зробила ковток.

– Вірно. Ось уже багато років. – Старенька була відлюдною і тому мало хто знав, що її хатина знаходиться в цьому лісі. Хтось із старих жителів говорив про те, що в їхніх краях водиться відьма, але здебільшого це була лише байка щоб лякати дітей. Слава лише завдяки щасливому випадку змогла забрести сюди, хоча вирушила абсолютно не за цим, але не скористатися такою можливістю вона не могла. Професійна натура вимагала вгамувати свою цікавість.

– Невже вам зовсім не самотньо?

– Любонько, я вже давно живу на цьому світі щоб так сильно цього бояться. Я звикла бути з собою. Та й самотньою я себе назвати не можу. У цьому лісі кожна істота і кожна рослина мій друг. Вони таять в собі безліч історій, тому як є відмінними слухачами, та й так само оповідачами. – Літня леді була дуже милою на вигляд і в спілкуванні так само була легкою. Дивно те, що така натура може бути тим, кого бояться і зневажають.

– І які ж історії вони таять? – за всього скепсису до подібного, Слава дуже любила слухати щось подібне, особливо якщо воно має пов'язаний з реальністю підтекст.

– Найрізноманітніші. – Старенька поставила чашку на блюдце і, зручніше вмостившись, подивилася прямо на дівчину. – Найчастіше це те, що було в минулому. При тому, що вони змінюють один одного кожен сезон, цим же чином вони і передають знання новим поколінням, а ті в свою чергу нам. Для того щоб почути їх, потрібно лише прислухатися до подиху вітру...

Одна з таких історій сталася вже багато років тому. Так давно, що вже перетворилася в просту казку. Вона про одного хлопчину, якому пощастило дізнатися це місце краще, ніж іншим.

***

Ростислав завжди був відповідальним і слухняним хлопчиком. Він був гордістю свого батька Романа і в того жевріла надія на те, що син піде по його стопах. Він прагнув навчити його всім своїм хитрощам, поки ще вiк не підкошується його. Мати хлопчика померла через кілька років після його народження і тому Ростислав майже все своє життя виховувався батьком. Той в свою чергу був мисливцем, який здобував достатню кількість м'яса і вовни для свого села, через що був вельми шанованою людиною. Всі в окрузі знали його і поважали, а хлопчика балували, так як знали про суворий характер мисливця.

Ростислав почав ходити з ним в ліс за здобиччю років так в шість щоб з дитинства звикати до заплутаних стежок і орієнтуватися в настільки жахливому місці. Тоді від нього користі ще толком і не було, частенько навіть бувало, що хлопчина своїми неакуратними рухами лякав дичину, від чого полювання для Романа ставало довше. Але той швидко зрозумів, що так справа не піде і тому доручив йому збирати хмиз і трави. Можна сказати, що в цьому він досяг успіху. Хмизу наносив досить багато, що навіть сусідським бабусям вистачало, ті в свою чергу пригощали його всякими смаколиками на знак вдячності за працю, а коли він приносив якусь рослину – розповідали яку воно має властивість.

До сімнадцяти років він з гордістю прийняв справу батька, іноді виходячи поодинці на полювання, коли той хворів. Тепер він уже не був тим незграбним хлоп’ям, а здатним юнаком, що відмінно володів зброєю і знав все, що потрібно про тутешні місця. Своє захоплення рослинам хлопець не закинув і тому вже міг особисто робити не складні мазі і чаї, що допомагало йому і його батькові під час хвороби.

Але як би Ростислава не задовольняло його життя, найбільше хлопцю подобалося просто прогулюватися нічним лісом, не вистежуючи ніяку живність і не придивляючись до флори, а просто розчинятися в природі. Без зайвої метушні, лежати на прохолодній траві і прислухатися до легкого подиху вітру. У цьому було своє заспокоєння.

Він частенько втікав з дому щоб побути в настільки таємничому і прекрасному місці. Ліс завжди вабив юнака, немов шепочучи на вухо і кличучи далі вглиб; розносився вітер, тим самим підганяючи його. У цьому лісі хоч і водилися хижаки, але близько до села вони підходити не вирішувалися, вважаючи за краще зайвий раз не виходити за межі своєї території.

Саме тому, коли на очах у хлопця промайнуло щось біле і пухнасте, але що точно не було схожим на кролика, хоча б тим що було більше в кілька разів, та й по всьому виду відрізнялося, юнак злегка сторопів, але погнався за твариною , щоб зрозуміти, що це. Пішовши за звіром, Ростислав вийшов на невелику галявину. Намагаючись не виділятися, хлопець причаївся за деревом і тихенько виглядав із своєї схованки.

Але на передбачуваному місці знаходження звіра нікого не було. Тоді він вийшов щоб озирнутися і побачив, як він стояв нерухомо в декількох метрах від нього, зовсім не приховуючи своєї присутності. Його погляду постала біла лисиця. Своїми неймовірними сапфіровими очима вона немов пропалювала дірку в хлопцеві. Він лише моргнув, як загадкове створення зникло, мовби й зовсім не існувало. Пішовши слідом на те місце де недавно була лисиця, хлопець почав перевіряти його на наявність слідів. Побачивши легкі відбитки лап, хлопець видихнув, йому це точно не привиділося.

Пройшовши очима за напрямком, куди вели сліди, він натрапив на старий пень. Дерево, яке раніше тут нерухомо стояло, зрубали ще кілька років тому, так як воно вже було старим і, погрожувало, так і так завалитись, а майстри ж зробили з нього прекрасну лавочку. Погляд хлопця прикувала невелика ямка, що була між сплетеннями коренів. Ведений своїм чуттям, хлопець просунув туди руку, але ніби щось почало тягнути його далі, як би той не чинив опору. Не встиг Ростислав нічого і зрозуміти, як провалився туди повністю.

***

Отямився Ростик в якийсь кімнатці. Це було дивно, Ростислав точно пам'ятає, як був у лісі і як його затягнуло під землю. А що тепер? Він знаходиться в абсолютно незнайомому для себе місці і намагається зрозуміти, що ж сталося. Трохи відійшовши від шоку, він вирішив озирнутися. Це точно був не його будинок, тут все було обставлено різьбленими меблями і покрито полотнами з неймовірною вишивкою. У хлопця такої краси ніколи не було, та й ні в кого в його селі теж.