Розділ 16. Аудієнція

- Ти сьогодні збираєшся щось гутарити? Бо їхати нам далеченько, а мовчати якось не годиться двум добрим побратимам. – вивів зі спогадів її майбутній чоловік.

Сірко з цікавістю поглядав на мовчазну похмуру дівчину, яка спустила повіддя та зовсім не слідкувала за дорогою, через що кінь її вдячно час від часу сходив зі шляху, щоби вищипати найбільш соковиту траву, тим самим затримуючи подорожніх. Побачивши, що дівчина звернула нарешті на нього увагу, він весело їй підморгнув. Софія закотила очі та уїдливо мовила:

- Не думаю, що ти скажеш мені щось цікаве.

А тоді раптом пришпорила коня, який не очікував такої жіночої підступності, тому спочатку ошелешено завмер, а потім погнав, обганяючи вітер. Сірко ледь встигав за нею, ковтаючи пилюку з-під копит її гнідого та дивуючись різким змінам її настрою. Далебі, цих жінок не розбере і сам нечистий.

А дівчина таким чином намагалась вивітрити з голови непрохані спогади, та вони навалювались і навалювались, загрожуючи перетворитись на лавину, що змітає зі свого шляху тверезий розум та ясність думки.

**************

Маленька Софія з жалем оглядала свої розпухші від тертя об підлогу коліна та стерті майже до крові пальці. Не таким вона собі уявляла вигнання демонів. Проте у настоятельки була своя думка щодо цього. Сеньора Беатріс, закутана у чорні суворі одежини так тісно, що друге підборіддя стирчало майже біля носа, цілком відповідала своєму зовнішньому вигляді внутрішньо. Вона була уособленням безжалісності до усякого порушника спокою. А у монастирі Санта-Марії було стільки заборон, що порушення неминучі. Бо як можна цілий день проходити і не мовити жодного слова до інших послушниць? Або не зупинитися, щоб помилуватися першим снігом, що безтурботно падає на ще зелену траву монастирського подвіря. А ці зимові яблука, пахучі та солодкі, мов мед. Під страхом смерті їх забороонялося чіпати, навіть тоді, коли черви їдять їх на землі. Та Софія не була б Софією, якби не ризикнула життям зловити сніжинку ротом чи тихцем згризти яблуко в одному з закутків двору. Та, здавалось, Беатріс була така ж всюдисуща, як Хільда. Лиш кілька разів вдавалось дівчинці уникнути покарання, тож майже всі дні її перебування у похмурому монастирі складалися з довгої низки неприємних та болючих покарань. Як от зараз. Софія щойно закінчила натирати довжелезний коридор, обабіч якого розташувалися невеличкі кельї. У цій частині монастиря відпочивали послушниці. Вчора вона робила те ж саме з коридором на першому поверсі, де розташовувались більші кельї для сестер-монахинь. Тіло її нило від стоми, шкіра на колінах та руках стерта. Проте жалітися та просити змилостивитися – це теж порушення. За нього можна отримати лише додатковий шмат важкої роботи. Та й не в правилах дівчинки просити. Вона мріяла, що прийде день її визволення, і вона зможе якось втекти з цієї жахливої тюрми.

Покінчивши з натиранням підлоги у коридорі, дівчинка потягла важке відро з брудною водою та швабру на кухню. Там, вимивши швабру у відрі, вийшла на двір та вилила брудну воду ледь не під ноги сестрі Терези. Та від несподіванки аж підскочила, від чого чепчик на вузькому обличчі заколихався, мов флюгер від вітру. Порівняння було кемедним, тож Софія мимоволі захихотіла. І одразу ж прикрила рота рукою. Сміх уголос тут теж був під забороною. Проте сестра Тереза хоч і не відрізнялась особливою люб’язністю, та не була така ревна у дотриманні правил. Хоча, швидше, за все, вона і сама їх усі не пам’ятала. Зміривши зіщулену дівчинку пронизливим поглядом, вона мовчки пройшла повз. Софія полегшено видихнула та потягла відро у куток кухні, що стояло біля розпеченої печі. Проходячи повз довгий, всипаний борошном стіл, голодним оком кинула на круглі хлібини, які кухарка щойно витягла. Духмяний аромат щойно зпеченого хліба зводив з розуму її голодний шлунок. Їсти досхочу у монастирі теж заборонялося. Серьора Беатріс вважала, що повний шлунок відволікає ревних католиків від щирої молитви. Хоча по її зовнішньому вигляду і не скажеш, що настоятелька так піклується про свій дух, як того вимагає від інших.

Просити хліб теж марно. Кухарка, мов цербер, охороняє усі запаси та ретельно їх підраховує щодня. Софії було не відомо, чи піклується ця жінка про свій дух, бо трапезу дівчинка споживала разом з іншими такими ж бідахами у бідно обставленій їдальні, що межувала з кухнею. Сестри-монахині їли окремо. Кухарку за обідом дівчинка ніколи не бачила.

Піднявшись на другий поверх, Софія намагалась не думати про той духмяний хліб, про його аромат та смачну скоринку, яка іноді їй перепадала. Але у шлунка були свої плани. Він почав так голосно бурчати, вимагаючи їжі, що дівчинка не витримала та різко розвернулася назад, у бік кухні. Вона не знала, що має робити. Їй просто дуже хотілося скоринку того хліба. Хоча б невеличкий шматочок. Думки її були переповнені бажанням, а разом з ним наростала і злість на жадібну кухарку та цю товсту Беатріс з її нелюдськими правилами. Бо як можна думати про Бога, коли твій шлунок зводить судомами від голоду.

- Чого тобі? – недобре глянула на дівчинку худорлява висока кухарка. Фартух її був у плямах від жиру, проте хустинка на голові – білосніжна, з-під неї вибивалась темна туга коса.

Вона закінчила з хлібом та возилася біля казана з якимось варевом. По запаху Софія впізнала їхню щоденну вечерю – суп, а точніше прозору рідину з кількома жалюгідними шматочками картоплин та одиноким шматком моркви. У монастирі дотримувались посту, тож м’яса дівчинка не бачила уже півроку. Саме стільки вона живе у цих темних сірих стінах. І саме стільки вона не бачила нікого з рідних. Навіть батько не написав їй жодного листа. Насправді ж він писав. Проте Софії це було невідомо, бо усе листування відбувалося під жорстким контролем Беатріс. Перш ніж віддати лист адресату, вона мала переконатись, що написані там рядки не нашкодять неокрепшому духу послушниць. А в листах батько писав, що сумує за нею та бажає її поверненню додому. Беатріс же вважала, що дівчинка має бути під наглядом Божим, бо історії, які вона почула від доброї прихожанки Хільди, наводили на думку, що з дівчинкою не все гаразд. І Беатріс чекала. Поки проявиться нечисть, яка, вочевидь, затаїлася, коли дівчинка потрапила у таке святе намолене місце. Чекати їй довелося цілих півроку.