Розділ 14. Обман корони

Іван спросоння не одразу зрозумів причину свого ранкового пробудження. Кілька хвилин намагався прийти до тями, коли до нього долинув голосний шум за вікном. Натовп, голосно вигукуючи незрозумілі для нього гасла, йшов вулицею Парижа. Сірко підійшов до вікна і визирнув назовні.

Париж не захоплював Івана так, як Амстердам. Він здавався козаку похмурим, наповненим якимись злісними енергіями. Щось важке було у повітрі, щось тривожне. У цьому місті його охоплювало відчуття занепокоєння, якого було важко позбутися. На думку раз-пораз спадали йог власні марення. Ларошфуко. Бастилія…. Іван стряхнув із себе залишки сну та почав одягатися. Неспокійний натовп містян з незрозумілими гаслами пройшов повз його вікна та звернув на сусідню вулицю. Знову настала тиша, яку він так любив. Напередодні Луї попередив, що їм потрібно покинути Париж, сказав, що повідомить йому причину сьогодні за сніданком. Що за дивні люде сі французи, люблять розмовляти про важливі речі, повісивши на бороду залишки м’яса.

Іван вмився з красиво оздобленого тазика, який приніс йому напередодні мовчазний вишколений слуга, одягнув легку сорочку, темні шаровари, заправив оселедець за вухо і приступив до звичної вранішньої молитви:

• Пресвята Богородиця, мать Христова,

укрий ризою своєю святою від неба до землі,

мене самого, коня моєго, і хто при мнє єсть.

Угоні неприятеля,

учені порох водою, а пулю вітром… - гаряче шепотіли його вуста.

Коли покінчив з молитвою, перехрестився, поволі підвівся з колін та вийшов з кімнати.

Конде зустрів Сірка у розкішно оздобленій їдальні. Велике приміщення у білосніжних тонах, стіни задраповані золотою парчею, велика кількість різноманітних канделябрів та невеличких крісел у кутках. І посеред усієї цієї розкоші – довжелезний красиво оздоблений стіл на п’ятдесять персон, накритий білосніжною скатертиною, на якому розставлені у дивовижно правильному порядку вази з квітами. В кінці цієї «харчової зали» (як охрестив приміщення Сірко) на чільному місці сидів Луї та невеликими ковтками неспішно пив ранкову воду з тендітного кришталевого кубку. Одягнений він був святково – з-під синьо-чорного камзола виглядало красиве жабо, на голові – темна перука. Ніби на танці зібрався, подумав Іван, а вслух промовив:

- Даруйте за спізнення, мій принце. Здається учора ми з вами перебрали оковитої.

Підійшовши ближче та узрівши бліде обличчя принца Конде, Сірко подумав, що не лише йому одному погано. Принц крові мав доволі жалюгідний вигляд та явно потребував відпочинку. Проте він тут, готовий будь-якої миті до від’їзду. Що ж такого сталося, що вони повинні негайно покинути Лувр? І де інфанта? Сірко сподівався побачити її тут, у резиденції французьких королів, тож здивуванню його не було меж, коли Луї повідомив, що королева разом із сином відбули з Парижу.

- Сідай. – хмуро відповів Луї.

До них одразу ж підійшов служка, наповнюючи келихи вином. Заметушилися кухарі та слуги, їжа на тацях потекла рікою – запашний цибульний суп, пироги з різними начинками, свіжоспечені булочки та багети, жаб’ячі лапки, смажені у клярі, фуа-гра. Сірка щоразу дивувала ця любов французів до безлічі страв, навіть, якщо вони подавались для однієї людини. Для нього це було справжнім кощунством, адже після трапези більша частина їжі просто викидалась, слугам не дозволено було куштувати страви з королівського столу. Тим не менш, їх сніданок розпочався, Іван із задоволенням сьорбав легкий супчик, очікуючи, коли Луї дожує та нарешті розповість якого біса вони мають терміново забиратися з Парижу.

- Я обіцяв розповісти тобі стан справ. – нарешті промовив Луї, коли з першою частиною трапези було покінчено і слуги заходилися носити ягідне суфле на десерт.

- Я уважно слухаю. – промовив Сірко.

- її Величність змушена була виїхати з Лувру разом із нашим королем аби убезпечити життя та здоров’я Його Величності. – почав свою розповідь Конде. – Вороги Корони не дрімають, дехто вважає, що необмежена влада Мазаріні на французьку корону обмежує права уряду. На чолі опозиції стоїть П’єр Бруссель. І Мазаріні вважає, що цього бунтівника потрібно негайно арештувати. Проте, як на мене, це призведе до ще більшого незадоволення народних мас, особливо на фоні підвищення податків. Потрібно діяти дуже обережно, бо Мазаріні уже зробив усе, аби погіршити ситуацію – кілька впливових урядових діячів він відправив у заслання, що дало нашим ворогам можливість використати це як черговий доказ обмеження прав громадян та членів уряду.

- Добре. А до чого тут я та мої побратими? – поволі спитав Сірко. – Принце, ви ж не просто так мені усе це розповідаєте.

- Ні, звісно, не просто так. Я хочу аби ти пристав на мій бік у разі повстання та допоміг захистити інфанту та нашого ясновельможного короля Людовика XIV.

Сірко глянув Луї прямо в очі і побачив у них те, що не сподівався. Зрадник. Він побачив в цих очах зрадника, того, хто затягне його на непевний шлях, який може призвести до його, Сірка, загибелі на чужій землі. 

- Я не можу цього зробити. – спокійно відповів Іван.

Принц крові явно не очікував такої відповіді. Від обурення він ледь не захлинувся ягідним суфле. Кинувши срібну ложечку так, що та задзвеніла мов гармата на головних воротах, він уїдливо промовив:

- Певно барон забувся про свій договір.

- Не забувся. Але в договорі сказано, що ми маємо захищати інтереси Франції на полі битви, а не встрявати у внутрішні королівські оказії. – твердо відповів Сірко.

- Захищати інтереси королеви – це і є захищати Францію. – відрубав Луї. – Або ти разом зі своєю ватагою будеш виконувати мої накази, або я розриваю наш договір, тож можеш їхати додому, але тоді ні ти, ні твої козаки не отримають другу частину зароблених коштів.

Іван подумав про тих, хто поліг тут, у Франції. Про тих, хто чекав на своїх чоловіків там, удома, в далекій Україні, і хто вже ніколи їх не дочекається. Вогнем пекли несправедливі слова молодого французького воєначальника, проте він розумів, що не зможе відмовитися. Навіть, якщо на кону стоїть його власне життя.