Епілог

Тихим вересневим вечором вздовж Дніпра тихою ходою йшла молода пара. На темношкірому обличчі хлопця з блакитними очима була помітна нерішучість. Він про щось хотів сказати, та не знав як розпочати розмову.

Дівчина теж була задумлива, та ледь підігнуті догори кутики губ підказували, що її думки більш приємні. Вона насолоджується вечірньою прохолодою, їй приємно триматись за міцну руку хлопця, вона смакує своє майбутнє.

– Оксано я мушу дещо розповісти. Та… думаю, що тебе це не порадує, але…

– Невже ти там в своєму підсвідомому житті вже одружився? – дівчина ще була під впливом приємних почуттів, і не відчула тривоги в голосі хлопця – а по міжреальновіртуальним законам не можна мати дружину в кожному порту, тобто стані?

– Оксана – Ігор теж посміхнувся, – мені запропонували роботу, та перш ніж погодитись, я хочу порадитись з тобою

– О! Це мені подобається, правильно. Зі мною треба радитись завжди. Правда тут все просто, ти мені скажи яка зарплатня і все стане зрозуміло.

Ігор зупинився, взяв Оксану за лікті, повернув до себе обличчям:

– Розумієш, робота дуже хороша, корисна, потрібна. Більш того я наче для неї і існую. Вибач, що не кажу всього, та якщо я погоджусь, то в мене будуть довготривалі відрядження, нічні виклики, мало вільного часу. Я не зможу приділяти тобі достатньо уваги, не стану гарним батьком наших дітей. І при цьому всьому я б не хотів втрачати такої можливості.

– Розумію – відповіла Оксана опустивши очі.

– Але тебе втрачати я боюсь більше. Тож, я відмовлюсь. Тим більше, що й зарплатня там не така вже й добра – Ігор вирішив закінчити розмову жартом

– Ні! – дівчина підняла погляд і рішуче вп’ялась в очі Ігоря – Подружжя може бути повноцінним, коли щасливи обоє. Ти не будеш в захваті, біля моєї спідниці. Я коли тебе вперше побачила, ти лежав в лікарняному ліжку, під апаратурою, недвижний, не здатний навіть дихати самостійно. Попри це я зрозуміла, що в тебе ще все попереду. Біля тебе відчувається аура чоловіка дійства. Великого і важливого дійства, від якого залежать людські долі. Тож іди і роби те що, мусиш!

– Але ж ти…

– А я сильна. Я буду тебе чекати. Ми. Ми будемо тебе чекати – і на запитальний погляд Ігоря додала – Ти ж казав про батьківство? Чи мені здалось?