іноді вчини можуть нас дуже сильно здивувати…

Дівчата- доброго дня.

П- що вам потрібно ?

Р- дайте будь ласка пачку чіпсів, та дайте мені той корм що дали вчора.

Вероніка подивилася на Розалін коли вона сказала слово вчора.

П- так зачекайте декілька хвилин я зараз все дам.

Хлопець взяв корм та чіпси та пішов на касу.

П- це все ?

Р- дайте ще воду.

П- колу ?

Р- давайте і колу.

Хлопець поставив колу.

Р- ой дайте велику.

П- гаразд.

Р- можна запитати ?

П- так.

Р- як вас звуть ?

П- пх, мене звати Даніель.

Р- гарне ім'я.

Д- а вас.

Запитав продавець пробивая товар.

Р- мене Розалін, а мою подругу Вероніка.

Д- приємно познайомитись.

В- нам теж.

Д- це все ?

Р- так.

Дівчина розплатилася та поставила все в сітку. Дівчата вийшли з магазина попрощавшись з Данієлем. Вони сіли на лавку в парку, відкрили чіпси. Розалін відкрила корм Лаку, він з неймовірним апетитом почав їсти.

Р- Вір а що у тебе там з новеньким?

В- нічого! Задовбав він. Я до нього а він мене ігнорує.

Р- зрозуміло.

В- а у тебе не з'явився кандидат ?

Р- навіть не знаю...

В- чого ?

Р- я не знаю хто мені подобається, я взагалі не знаю чи хочу я мати хлопця...

В- нічого ти ще вибереш собі людину яку будиш кохати.

Р- я сподіваюсь на це... Але у чотирнадцять років...

В- ти що це якраз час для кохання, закохуватися, бути коханою.

Р- ти так думаєш ?..

В- я взагалі мала першого хлопця у дванадцять років.

Р- нічого собі.

В- можеш хоч вид зробити що здивована (

Р- вау!!! Да ти що!!!

В- досить я зрозуміла, що тебе важко здивувати.

Р- пхахахх

Розалін почала сміятись, Вероніка підтримала її, вони сиділи та сміялись, була гарна погода, але Розалін була насторожена, вона не довіряла Вероніці.

Р- ти вже як ?

В- ти про здоров'я добре )

Р- зрозуміло )

Розалін покликала Вероніку не тому що давно з нею не бачилась, а тому що вона пам'ятала про слова подруги про помсту.

В- вже вечоріє мені потрібно до дому, бувай зустрінемось ?

Р- не знаю.

В- яка у тебе робота буде на канікулах ?

Р- ну не знаю) побачимо.

Дівчата розійшлись. Розалін перейшла додому, вона пішла в свою кімнату, випустила Лака з сумки.

Р- щось мені не дає покою...

Дівчина упала на ліжко.

Р- таке відчуття що я щось упускаю, що чогось не знаю...

Вона закрила лице руками.

Р- що робити далі ?

Дівчина так і усунула з такими думками. На наступний день нікого не було дома, вона не здивувалась, її батько майже всі двадцять чотири години на роботі, а мама завжди в такий час на роботі в лікарні. Вона взяла іду та пішла в кімнату наповнила миску Лака.

Р- от так маленький)

Тут її телефон подзвонили.

Р- ало Влад ?

В- привіт )

Р- привіт )

В- не хочеш прогулятись ?

Р- ну я не проти але не на довго.

В- як хочеш )

Р- ти де зараз ?

В- біля твого дому )

Р- я зараз десять хвилин.

Дівчина швидко одяглась в чорні джинси, та в'язаний светр, вона вирішила не брати Лака з собою, вона впевнилась що в нього є їжа і вода. Вона вийшла з дому й закрила двері на замок.

В- привіт )

Р- привіт.

В- давай пройдемось по парку?

Р- давай я не проти )

Дівчина та хлопець направились в парк. По дорозі вони говорили про багато чого )

Р- тобі вже краще ?

В- так я сок перестав пити і перестав хворіти )

Р- сок?

В- так )

Дівчина була здивована, але це ій дало зрозуміти що... Телефон дівчини почав гудіти.