Глава 32. Спогади і рішення

Глава 32. Спогади і рішення

Ліліан стояла на березі Токійської затоки і вдихала солоний океанський бриз.

Її досі трусило після розмови з Гебріелом. Все сталося не так, як вона уявляла. За її задумом, радість від зустрічі, віднайдення мала затьмарити розчарування від трансформації. Ліліан, якщо вже бути чесною із собою, взагалі-то не очікувала, що її перетворення так шокує Гебріела. Хто-хто, а він же ж мусить зрозуміти, для чого вона це зробила. Він не міг не знати, що вони пов’язані. Вона віддала своє людське життя заради того, щоб він жив вічно. А він...

Сльози бризнули з очей. Вона змахнула їх, ступаючи у воду, тоді сіла на вологий пісок, дозволяючи пінним хвилям омивати її. Маленька чорна сукня одразу змокла.

Ліліан дозволила собі згадати минулі роки, коли все, що їй залишалося, – це вірити в любов Гебріела і сподіватися на краще. Ця віра тримала її і не давала впасти у відчай чи віддатися божевіллю, хоча були періоди, коли це здавалося єдиним виходом з пекла, влаштованого Веспер.

***

… Веспер схопила Ліліан, як невагомий манекен, вона нвіть не встигла покликати на поміч. Не скористалася машиною, не повернулася додому, а просто летіла світ за очі. Коли видихалася через кілька десятків кілометрів, упустила дівчину на землю, а потім, відсапавшись, дістала з кишені відьомський амулет, заговорений таким чином, щоб їх неможливо було відслідкувати за допомогою будь-якої магії. Тієї ж ночі вони покинули знайомі місця і більше ніколи туди не поверталися.

Тисячі разів Ліліан намагалася заговорити з Веспер (матір’ю язик не повертався її назвати), закликати до її материнського почуття, до розуму, благала на колінах відпустити. Все було марно. Вона тримала її як полонянку, час від часу користуючись вампірським гіпнозом. Оскільки її сім’я здавна вивчала вампірів, Веспер швидко оволоділа цією здібністю і використовувала кожен раз, якщо Ліліан висловлювала непокору чи знову заїкалася про свободу, яка тепер їй могла тільки снитися. Веспер душила дівчину турботою, безперервною опікою і контролювала кожен крок. Сиділа ночами біля ліжка, слухаючи її дихання уві сні, готувала здорову їжу з використанням тільки натуральних продуктів. Жодного фаст-фуду чи солодощів. Найняла репетиторів, щоб дівчина могла закінчити школу, не відвідуючи заклад, при тому не забуваючи підчисти пам’ять, щоб ніхто раптом їх не видав.

Часом Ліліан здавалося, що її біологічна мати збожеволіла, помішавшись на своїй заново віднайденій дочці. Ледь не кожен місяць вони переїжджали. Це було нестерпно. І коли одного разу Веспер заявила, що за ними женуться, і їм терміново треба покинути континент, Ліліан піднеслася духом, але одразу втратила надію, бо з гіркотою усвідомила, що людина з манією переслідування ніколи її не відпустить.

З відчаю завела новий щоденник, щоб записувати думки і спогади про Гейба, які щодня буквально напосідали на неї. Те далеке життя з ним здавалося їй справжнім раєм. Вона довго докоряла собі, що тоді так нерозважливо вчинила, не розібравшись у мотивах, які ним рухали, і дозволила грубій образі і впертості зруйнувати їхні життя. Ще гірше ставало від думки, що ніколи більше вона не матиме можливості вибачитися перед ним і сказати, що до нього відчуває.

Безвихідь поглинала Ліліан, з кожним днем сильніше затягуючи у безпросвітну безодню. Вона стрімко втрачала сили, відмовлялася нормально харчуватися, не могла спати. Її розум загруз у страху, ніби в липкій трясовині так, що навіть навіювання безумної вампірки не подіяло. Намагаючись з’ясувати причину, Веспер знайшла щоденник і, прочитавши вміст, від люті вперше вбила людину, підлітка по сусідству. Тоді Ліліан усвідомила, що вона має лише один вихід.

Розчарування Веспер у дочці було настільки сильним, що аби не вчудити нічого на помсту за те, що Ліліан не стала ідеальною дочкою, про яку вона завжди мріяла, вона піддалася звіриній натурі і почала полювати на людей. Спочатку її вилазки відбувалися один-два рази на тиждень, потім почастішали, поки не стали щонічною необхідністю, як доза для наркомана. Вона завжди уходила рівно об одинадцятій і поверталася за кілька годин, обов’язково перевіряючи Ліліан до і після. І нарешті в один з нестерпних днів Ліліан наважилася.

Заскочити вампіра зненацька – справа ще та. Тому у Ліліан був всього один шанс. Якщо вона зазнає невдачі, Веспер зачинить її у клітці, і цього разу не в уявній. Діяти вона мусила швидко і агресивно. Згадала той єдиний раз, коли бачила Гебріела у шалі, крок за кроком прокрутила в голові те, що мала зробити. Сита Веспер спочивала після полювання. Уві сні її риси розслабилися і можна було помітити схожість із дівчиною, яка зависла у хижій позі поруч. Занісши руку із заточеною потай дерев’яною лопаткою, Ліліан встромила “кілок” у груди. Промазала, кілька сантиметрів ліворуч і було б серце. Веспер з ричанням скочила і накинулася на дочку. З дикою силою відчаю Ліліан ухопилася з материну руку і вкусила її за зап’ястя. Кілька ковтків, більше не треба. Густий солодкувато-гіркий присмак обпалив горло – і Ліліан припинила існувати.

Побачивши ікла й червоні очі на обличчі обожнюваної доньки, Веспер не змогла пробачити собі і зникла. До позавчора Ліліан не знала, що з нею сталося і де вона, але тепер матір була саме там, де й мусила – в іншому світі. Ліліан ненавиділа її всіма фібрами душі і не шкодувала жодної хвилини про те, що зробила, тільки про те, що вчасно не запобігла катуванню Гебріела.

Нова іпостась абсолютно не обтяжувала Ліліан, та й чого б це, якщо все життя вона прожила поруч з такою ж істотою. Хоча Гейб і намагався при ній не пити кров чи кусати когось, Ліліан зовсім не була наївною у питаннях вампіризму. Маленька й цікава, як і всі діти, вона інколи підглядала за Гейбом і міс Девіс, нянею. Згадала свої дурнуваті дитячі ревнощі і мрію опинитися на її місці. Зараз смішно, а тоді захопленій дівчинці її прийомний батько здавався найпрекраснішим чоловіком на світі, і тим хвилююче, що він був не просто людиною.