Глава 13. Вбрання і музика

Глава 13. Вбрання і музика

Сіетл, 2008 рік

– Лілі, хіба тобі не потрібно готувати реферат з історії на понеділок? 

– Обіцяю, що у неділю все зроблю, правда, – Ліліан запхала яєшню з беконом до рота зі швидкістю звуку, щоби швидше піти до себе й почати чепуритися для вечірки. 

– Але у неділю шкільна бібліотека зачинена, – заперечив Гебріел, дивлячись зверху газети й попиваючи каву. 

– Тоді ти розповіси мені все, що треба. 

– Якщо ти пам’ятаєш, на початку вісімнадцятого століття я ще навіть не народився. 

– Ой, ну що станеться, якщо я не зроблю домашку? Містер Джеймісон, наш учитель історії, добра душа. Крім того, – додала дівчина, ставлячи порожню тарілку у посудомийку, – ти завжди можеш “поговорити” з ним по-особливому. 

– Ліліан, – голос Гебріела набув суворості, – це далеко не перше домашнє завдання, яке ти не виконуєш. Я, звісно, не фанатичний прихильник сучасної системи освіти, але ти мусиш вивчитися, і краще одразу, аніж залишатися на другий рік. І закарбуй собі на носі: навіювання – це не дешевий вуличний фокус, а серйозна маніпуляція свідомістю. 

Ліліан закотила очі. 

– Божечки, який же ти зануда. Що поганого у тому, щоб розважитися? 

Мить – і вампір матеріалізувався на іншому кінці кухні, зазираючи в обличчя дівчини. Та навіть не здригнулася, тільки склала руки на грудях. 

– Міс Ліліан Андервуд! З вашого боку вельми нерозважливо називати вампіра занудою. І за це ви будете покарані й залишитеся вдома готувати реферат. 

– Та що з тобою, Гейбе? – скрикнула Ліліан. – Ти раніше завжди волів веселитися замість нудних уроків. Та й взагалі, я домовилася з подружкою, вона зараз прийде, ми разом підемо на вечірку до Паркера. 

Але Гебріела не зворушив заклик до його аванюристської натури, а почувши прізвище організатора свята, він тільки сильніше утвердився у своєму рішенні. 

– По-перше, я хочу, щоб ти виросла освіченою людиною, по-друге, мені не подобається цей Паркер. 

– Він звичайний хлопець, а ти бачив його лиш кілька разів, і то мигцем. 

– Мені цього досить. Я знаю людей, Ліліан. 

– Гейбе, ну будь ласочка, – хитрунка скорчила улесливе личко, – будь ласка, обіцяю, що виправлю оцінки. Поглянь! 

Вона втекла і буквально за хвилину повернулася. 

На ній була суконька молочного кольору, вишита мереживом. Під грудьми йшла стрічка, піднімаючи бюст та підкреслюючи дівочі принади, а короткий поділ оголяв довгі, стрункі, без жодної волосинки ноги. Ліліан покрутилася перед Гейбом, зробила реверанс і звабливо, як їй здавалося, зазирнула у суворе обличчя. 

Насупившись, Гебріел дивився на дівчину, не зронивши ні слова. Тоді для більшого ефекту, аби довести, що вже доросла і має право ходити на вечірки скільки завгодно, вона розпустила забране у хвіст волосся й струснула ним. В її очах було стільки надії й очікування, що Гебріел майже поступився – неможливо відмовити такій милій мордочці. Але він буде незворушним. 

Стиснувши губи у тонку смужку, він глузливо промовив: 

– Що це? Ти відтяла шматок своєї штори? 

Ліліан одразу знітилася. 

– Тобі не подобається? 

– Ні. І в такому вбранні ти точно нікуди не підеш! 

Її нижня губа затремтіла, видаючи образу й розчарування. 

– Тобі ніколи не подобається, як я виглядаю. Тобі взагалі нічого в мені не подобається, а я так мріяла… Елізабет допомагала мені вибрати сукню… 

– Про що ти, люба? – Гебріел спробував пом’якшити удар. – Мені все в тобі подобається, ти ж моя дівчинка, пам’ятаєш? – Він хотів погладити її по голові, але Ліліан зробила крок назад. – Справа зовсім не в цьому. Інші, дивлячись на тебе, подумають, що ти надто доступна, розумієш? 

– Мені байдуже, що подумають інші! Мені начхати на всіх, крім… 

Вона затнулася, а в очах промайнув острах. 

– Кого? – Гебріел знову посуворішав. Невже ця мала дурепа у когось закохалася? – Кому ти хотіла сподобатися? Цьому тупому качку Паркеру? 

Ховаючи погляд, Ліліан мовчала. 

– Все! Розмові кінець. Ти нікуди не підеш! 

– Я гадала… – почала вона, ковтаючи сльози, – що ти не такий, як інші, кращий, ніж тисячі звичайних батьків, а ти… ти… – Вона тупнула ногою, так і не дібравши відповідного слова, й, подарувавши йому злий і розчарований погляд, втекла до своєї кімнати. 

Демонстративно гучно грюкнули двері, а потім на весь будинок заволала з динаміків Пінк. Так дівчина висловлювала протест. 

Гебріел стенув плечима. Ліліан може сердитися скільки влізе, це нічого не змінить. 

Ох вже ці підлітки з їх максималістським поглядом на життя і одвічним протистоянням системі. З немовлям безперечно було легше. Для Ліліан нічого важливішого за вечірку і хлопця, на якого їй хотілося справити враження, зараз не існувало, але Гебріел, як відповідальний батько, був зобов’язаний не допустити морального занепаду. Він раптом упіймав себе на цій думці і якось сумно розсміявся. На кого він перетворився? На старго зануду, як правильно зауважила Ліліан, який забув, що значить розважатися й отримувати задоволення. Дуже давно він не розслаблявся, слідуючи обраній лінії поведінки а-ля "Якомога достовірніше вдаємо нормальну людську родину". Але те, що дозволено вампіру, не дозволено звичайному людському підлітку. І якщо вже він став таким правильним, то треба йти до кінця. 

Пінк продовжувала заливатися на весь будинок, тому, щоб не оглухнути, Гебріел вийшов на ґанок. Знайомий з місцевої клініки обіцяв сьогодні партію свіжої крові, отже, він якраз встигне туди і назад, доки Ліліан заспокоїться. 

На порозі Андервуд зустрівся із симпатичною білявкою, яка у цілковитому захваті витріщалася на нього, розтягнувши при цьому рот в усмішці ледь не до вух. 

– Вітаю, містере Андервуд, – прощебетала вона й почервоніла від маківки до п’ят, коли той її помітив. 

– Привіт, Елізабет. Лілі сьогодні залишиться вдома, але ти можеш скласти їй компанію. 

Сяйво, яке відходило від дівчини, одразу зблякло. Але натхненна якоюсь думкою, вона знову зашарілася, поцікавившись: