Глава 11. Відрядження і підліткові проблеми

Глава 11. Відрядження і підліткові проблеми

Сієтл, 2004 рік

Поїздка до Сен-Базіля* виявилася провальною. Її знов там не було, втім, як і в усіх інших пунктах призначення. Гебріел знову дарма згаяв час – аж два тижні розшукував цю глушину! – який міг би провести, облаштовуючи новий будинок разом з Ліліан. Недавно вони знову переїхали, тому що цікаві сусіди почали ставити забагато питань. Шість років – й жодної нової зморшки на обличчі містера Андервуда. Таке у кого завгодно викличе підозри, а гіпнотизувати половину передмістя вампір не мав жодного бажання. 

Ліліан було байдуже, де жити, вона чудово усвідомлювала необіхдність зміни місця перебування, тому Гебріел обрав місто, де вони напевно не зустрінуть ніяких знайомих, бо те розташовувалося на іншому кінці країни. Околиці Сієтла не багато чим відрізнялися від передмістя Нью-Йорка, але будиночок на березі Крістал Лейк** сподобався дівчинці набагато більше, аніж попередній. До школи було трохи довше добиратися, але це її не засмучувало, тому що комунікабельність швидко допомогла завести нових друзів.

Стрес від переїзду й зміни часових поясів спровокував черговий реалістичний сон. Гебріел за звичкою, сподіваючись і сердячись одночасно, вірний власному слову, вирушив у чергове “відрядження”. Довелося терміново навіювати працівнику соціальної служби, що без попередження навідав родину Андервудів, приглянути за дівчинкою й заразом таким чином розібратися з незручними питаннями. Нечасто їх відвідували працівники державних органів. Хоча це й було неприємно, але доводилося миритися як з неминучим злом, якого, на щастя й завдяки вампірським “фокусам”, вдавалося благополучно уникнути. Часто цікавилися, звідки самотній молодий чоловік має кошти для утримання дівчини. Ну не буде ж Гебріел всім і кожному розпатякувати про більш як сторічні вкладення у надійних американських банках і перевірених часом компаніях, відсотки й доходи з яких майже чесно дозволяли йому безбідно існувати. 

З люб’язною усмішкою побажавши гарного дня містеру Салінськи, в якого все, як за помахом чарівної палички, у паперах стало відповідати нормам стосовно сім’ї Андервудів, глава цієї самої сім’ї кинув дорожню сумку посеред широкої вітальні, видобув звідти пакет з кров’ю і з насолодою затягнувся. Треба буде прогулятися сьогодні околицями, можливо, знайдеться харч свіжіше, а то на дієті з “консервів” він аж схуд.

Гебріел розстібнув верхні ґудзики незмінної чорної сорочки й розслаблено розтягнувся на дивані, розглядаючи нове житло. Новий будинок був одноповерховим та більш скромним, але Ліліан доклала зусиль і надала йому затишку. Улюблені дрібниці дівчинки, розташовані у кожній кімнаті, наповнювали простір теплом і чимось рідним та знайомим. Сувеніри, які привозив Гебріел з численних поїздок, рядочком вишикувалися на камінній поличці. Пошарпані, але дорогі серцю ляльки сиділи поруч з декоративними подушками, вишитими Ліліан власноруч. Книга, що лежала на низькому лакованому столику, вочевидь, забута дівчинкою, викликала у Гебріела посмішку. "Багряну літеру” вона була готова перечитувати тисячу разів, хоча й не змогла б чітко пояснити, що саме їй там подобається. Недитяче чтиво, але  Гебріел був іншої думки.

Годинник показував о пів на п’яту. Згідно зі звітом містера Салінськи Ліліан вже повинна була повернутися після занять з гімнастики, але вхідні двері, як і раніше, були зачинені. Щоб компенсувати тривалу відсутність, Гебріел хотів зробити Ліліан подарунок, а тепер пошкодував, що не купив його до від’їзду, зараз би той був саме до діла. Коробка з новеньким мобільним телефоном, про який мріяла більшість однокласників дівчинки, спочивала на споді дорожньої сумки.

Минуло ще чверть години. Гебріел вже був готовий наздогнати соцпрацівника, схопити за барки й витрясти душу з його худосочного тіла. Дідько, чому Ліліан досі не повернулася? 

Хвилювання з дикою силою оволоділо Гебріелом. Ураганом він пронісся будинком, зазираючи до кожної кімнати, кожного куточка, не минаючи навіть шафи. Нікого. Він вибіг на задній двір. У маленькому басейні тихо хлюпотіла вода, її спокійна гладінь відбивала небесну синяву. Гебріела це розлютило. Чому все навколо таке безтурботне і спокійне, коли він втрачає розум, не знаючи, де Ліліан?

Біля краю вампір зазирнув до обкладеного плиткою й наповненого водою резервуара. Дно було порожнім. 

Гебріел озирнувся. Щось дивне й невловимо знайоме сповнювало нерухоме повітря. Принюхавшись, вампір заричав – кров. Хижак у ньому відчув їжу й узяв слід. Біля пластмасового шезлонга на кахлях розтеклися свіжі краплі крові.

Ні, з нею не могло нічого статися, просто не могло. Гебріел переконував себе, незважаючи на інстинкти, що волали протилежне. Він напружив слух і нарешті вловив звук, що вибивався із загальної картини, долинав з боку альтанки у дальньому кінці двору. Ланцюжок з крапель, немов збочена нитка Аріадни, вів туди ж.

Відчинивши сітчасті двері, Гебріел завмер. У напівтемряві, у кутку, скорчившись, сиділа загорнута у великий банний рушник фігура. І звуки, які йшли від неї, були придушеними риданнями. Запах крові всередині альтанки заповнив легені вампіра до краю. Боячись навіть уявити, що сталося, він обережно наблизився. Мокре обличчя Ліліан з почервонілими очима визирнуло з-під махрового рушника. Ледве побачивши Гебріела, вона з відчаєм закрутила головою, а з очей хлинув новий потік солоної вологи.

– Не підходь до мене! Йди геть!

– Лілі, мила, – він повільно підійшов й присів поруч, відсуваючи край рушника, – що сталося? Ти поранилася? Скажи мені.

Ліліан лиш заперечливіше похитала головою, не припиняючи плакати. Гебріел нічого не міг втямити. Звідки тоді кров?

– Я… я не можу… Мені здається, що я… вмираю… Йди геть!

Почуття безпомічності й розгубленості накотило на Гебріела. Як допомогти, якщо причина невідома? Він знову спробував достукатися до дівчинки.