Глава 6. Свято і святенниці

Глава 6. Свято і святенниці

Тайра Селтон постаралася на славу. Двічі розведена, вона почувалася доволі комфортно, отримуючи щедре утримання на обох дітей від кожного чоловіка, тому успішно організувала урочистості за найвищим розрядом. Двір і весь будинок були прикрашені різнокольоровими повітряними кульками, квітами і стрічками. Клоуни, великі і малі, заводні і ті, що світяться, іграшкові й справжні оточували святкове місце. Столи з напоями, солодощами і всілякими частуваннями розставлені по периметру території, де зібралося майже все місцеве товариство. Центр майданчика був повністю відданий для дитячих розваг, трохи у стороні накрили намет для дорослих. Дитячий вереск, шум, гамір, сміх, музика – все змішалося в безтурботних веселощах.

Господиня будинку зі старшою дочкою Трейсі, дівчинкою років десяти, і юним іменинником зустрічали гостей на порозі. Нарешті дійшла черга і до містера Андервуда з дочкою. Ліліан, у жовтій пишній сукні і з високим бантом у тон, скидалася на маленьке сонечко. В одній руці вона тримала гарно запакований подарунок, а іншою міцно вхопилася за долоню чорнявого чоловіка з чарівною посмішкою.

– Яка я рада бачити вас, містере Андервуд! Проходьте, почувайтеся, як вдома.

– Дякую.

Вампір впевнено переступив поріг.

– Енді, познайом Ліліан зі своїми друзями, – підштовхнула місіс Селтон сина після того, як дівчинка вручила подарунок.

Діти слухняно пішли на задній двір, у гущу різнобарвного, метушливого, немов комахи в мурашнику, дитячого натовпу.

Гебріел приєднався до не менш численних дорослих, що оточили стіл з полуничним пуншем і холодними закусками. Чоловіки зустріли його з неприязню, відчуваючи суперника, тим часом як жінки, хто нишком, а хто відкрито, розглядали його з цікавістю. Познайомившись з десятком нових людей, Гебріел навіть не потурбувався, щоб когось запам'ятати. Він спостерігав за Ліліан, яка завдяки своїй товариськості з легкістю вписалася в нове коло і знайшла собі друзів. Можна вважати це плюсом: у разі потреби буде з ким її залишити. Так, час вже й нову няню підшукати. Гебріел уважніше оглянув присутніх представниць прекрасної статі. Більшість із них являли собою злегка видозмінені варіації на тему розведених колишніх дружин і супругів заможних чоловіків. Ні перші, ні другі не годилися для відведеної ролі. Варто було знайти когось на кшталт місіс Піг –  самотню, у віці, але ще повну сил. Під задані параметри підходили, на перший погляд, дві-три жінки, яких Гебріел запримітив. Він мав намір по черзі вивчити кожну і у разі необхідності звабити, але вульгарного вигляду білявка з явно штучним бюстом перегородила шлях.

– Напевно, нелегко самому ростити дитину, – сказала вона, тицяючи йому келих із пуншем.

– Навпаки, – парирував чоловік. Він подивився на напій, мріючи про віскі, і поставив назад. – Повна свобода дій. Ніхто не заважає нам займатися тим, чим ми хочемо.

– Але як же виховання? – докинула в розмову інша місіс, несхвально глипнувши на співрозмовника. – Дівчинці потрібна мати.

– Нам прекрасно живеться удвох. Крім того, не всяка матір заслуговує на це звання. Перепрошую. – Гебріел покинув намет і попрямував до будинку, щоб знайти чогось міцнішого, ніж пунш. Він не збирався вести розмови з цим збіговиськом заздрісних сорок з їх святенницькою мораллю.

Прямо на сходах його ледь не збили з ніг: ватага дітлахів з водними пістолетами в руках пронеслася повз, стріляючи водою й вигукуючи, ніби індіанці. Андервуд відступив убік і одразу був підхоплений під лікоть господинею будинку, яка потягла його на галявину. З думкою про випивку довелося розпрощатися.

День тягнувся нескінченно довго. Гебріел обходив одну стару мадам за одною, але жодна з них не була достатньо підхожа, щоб доглядати за Ліліан. Очевидно, доведеться наймати професійну няню. Він займеться цим зранку.

Гебріел відправив до рота тарталетки і пошукав очима Ліліан. Дитячі урочистості починали йому набридати. Він і так тримався з останніх сил, постійно нагадуючи собі, заради чого він все це терпить. Вже майже споночіло, скоро буде феєрверк, і можна вирушати додому.

– Кажуть, що це твій нерідний батько, тебе удочерили, – долинуло до слуху Гебріела.

Він обернувся. Ліліан, насупивши брови, стояла на іншому кінці двору в оточенні Трейсі і ще кількох дітей доросліше. Жовта сукня її була, мов серцевина екзотичної квітки – єдина цілісна й не заплямована злом.

– Неправда! – заперечила вона тремтячим голосом, у той час, як кулачки її стислися. – Моє прізвище Андервуд, як у Гейба.

– Ти його навіть татом не називаєш і зовсім на нього не схожа, правильно, дівчатка? – нахабно наполягала Трейсі, показуючи маленькій гості язик.

Чергова мисливиця за чоловіком, без смаку одягнена жінка з кінською пикою, відволікла Гебріела, і той упустив нитку дитячої розмови, а коли знову напружив слух і зір, побачив тільки регочучих дівчат, Ліліан серед них уже не було.

Паскудні діти. Вони були не такі вже й далекі від правди, але ж Ліліан знати про це необов'язково, принаймні поки що. Що тепер подумає його дівчинка? Напевно, сховалася десь і сидить плаче.

Він вирушив на її пошуки, але дорогою його перехопила Тайра з перев'язаною рушником рукою.

– Що з вами? – байдуже поцікавився Андервуд, тим часом скануючи поглядом двір і людей.

– Дурниці, порізалася. Гебріеле, я хотіла... – Тайра гикнула, не закінчивши фразу.

Вона була добряче напідпитку і розв'язно притулилася до чоловіка. Від неї пахло зовсім не пуншем.

– Вам слід бути обережнішою з гострими предметами, – зауважив Гебріел, бажаючи якомога швидше позбутися її.

– Звичайно, ви праві. Я піду, треба розрізати торт.

Вона зробила крок, і її хитнуло, як під час шторму на палубі.

Місіс Селтон п'яно засміялася.

– Ох, я не втримаю гострий предмет. Ви допоможете дамі в біді? – пожартувала вона, хапаючись за руку Андервуда, як за рятувальний круг, тож нічого іншого йому не залишалося, як провести її на кухню.