Глава 2. Сусідка і загадка
– Чорт, чорт, чорт!
Гебріел метався своєю холостяцькою квартирою, боязко поглядаючи на замотану у ковдру грудочку, яка тихо сопіла. Що взагалі на нього найшло? Навіщо він забрав цю дитину? Міг би просто залишити в клініці, а потім іноді навідуватися, щоб дізнатися про її долю. Так ні! І напоумив же його дідько взяти до себе. Шостим чуттям він здогадувався, що це саме та Ліліан, яка йому потрібна, та, про яку говорила стара відьма тридцять років тому. І після стількох десятиліть безплідних пошуків він не міг дозволити, щоб цей шанс вітк з-перед носа. Чорт! Але як це немовля здатне знайти Каміллу? Розгадка цього ребуса була йому недоступною.
Кокон на ліжку заворушився, видавши щось, що нагадувало нявкання, а потім зайшовся в оглушливому ревінні. Ошелешений Гебріел машинально зробив перше, що зазвичай застосовував у випадку чиїхось криків. Він схилився над ревучим згортком і, вкладаючи подвійну силу, подумки примусив не кричати. Дитина замовкла, розплющила величезні очі, позираючи на щось несфокусованим поглядом, а потім зайшлася ще дужче.
Гебріел брудно вилаявся. На немовля не діє навіювання? Неприємний і вельми проблематичний сюрприз. Звісно, свідомості тут немає, тож і маніпулювати нічим. Міг би й здогадатися, скривився сам до себе вампір.
Що там зазвичай роблять з дітьми, коли вони кричать? Годують?.. Він ні чорта не знав про це. Крім віскі, їжі Гебріел не мав і дуже приблизно уявляв, де взяти дитяче харчування. За часів його людського життя цим займалися годувальниці, але зараз, наприкінці двадцятого століття?
"Ключ до Камілли" продовжував заходитися плачем. Вампір обережно потягнув за край ковдри, розмотав і...
Оце так лайно! У прямому сенсі слова. Ну і запашок. У що ж він вляпався? Треба терміново знайти няньку, поки він не з’їхав з глузду від крику. Тільки де її шукати о третій годині ночі?
– Містере Андервуд! – долинув крізь двері високий жіночий голос. – Містере Андервуд, у вас все добре?
Дідько! Тільки цього бракувало! Всюдисуща сусідка місіс Піг, чорти би її вхопили!
Гебріел прочинив двері рівно настільки, щоб висунути голову, і розтягнув губи у фірмовій усмішці:
– Все добре, місіс Піг, вам наснилося, – його зіниці розширилися і звузилися.
– Але я почула... дитячий плач...
Огрядна жінка з намальованими дугою бровами марно намагалася зазирнути всередину квартири сусіда. І тут Гебріела осінило. Замість того, щоб зачинити двері перед цікавим носом, він, навпаки, відчинив їх ширше, впускаючи сусідку всередину.
– Місіс Піг, чув, ви любите дітей?
Але та, побачивши волаючий згорток на дивані, сама кинулася до нього.
– Боже мій, яка чарівна крихітка! Містере Андервуд, чому ви не зміните підгузка дитині? Не годиться молодому батькові бути таким неуважним. До речі, де її мати?.. Ох ти славна моя, зараз ми тебе переодягнемо... Як звуть нашу красуню?
Красуню? Та воно ж зморщене, немов минулорічна груша, що випадково завалилася за паркан.
Місіс Піг, не припиняючи базікати, споро вправлялася з немовлям. Хтось завбачливо поклав у ковдру запасний підгузок. І коли вона його дістала, щось впало на підлогу. Гебріел, який спостерігав за діями жінки з почуттям каменя з пліч, підняв дрібничку. Довгаста срібна підвіска старовинної роботи на тонкому ланцюжку, краї оплетені гіллястим візерунком, у заглибинах потемніла від часу, безперечно, оригінальна й унікальна річ. Очевидно, раніше належала тому, хто кинув дитину, а тепер, як припустив Гебріел, була єдиним, крім ковдри, що могло допомогти встановити особу. Що ж, це обнадіювало.
Тим часом дитя заспокоїлося, чисте і заколисане у пухких руках сусідки, яку вампір мовчки гіпнотизував поглядом.
– Кажете, її мати померла під час пологів? Я гадала, в наш час такого вже не трапляється. Як шкода. Важко чоловікові самому виховувати дитину, особливо дівчинку. Але я із задоволенням допоможу вам. Мої діти давно виросли, роз'їхалися, онуків ніяк не подарують мені, все кар'єру роблять, – бідкалася вона. – Та й містер Піг, як ви пам'ятаєте, вже рік як відійшов у засвіти...
Аякже, Гебріел прекрасно пам'ятав, як вічно буркотливий і докучливий містер Піг, потрапивши одного разу йому під гарячу руку, став вимушеним вампірським сніданком.
– ...залишив мене саму-самісіньку. Щось втомилася я нудьгувати в компанії Опри... Ну ось, крихітка заснула. У вас є чим погодувати дівчинку, коли вона прокинеться? – діловим тоном запитала нянька мимоволі.
– Дорогенька місіс Піг, тепер це ваш клопіт. До ранку тут має бути все необхідне.
– Але...
– Жодних "але". Цілодобовий супермаркет лише у трьох кварталах звідси. Тримайте. – Гебріел всунув їй в руку пачку стодоларових купюр і спровадив у коридор. – І покваптеся.
Він перевів дух. Нескінченна балаканина сусідки реально діяла на нерви. Але ж як вдало все склалося, одна проблема вирішена. Залишалося з'ясувати, звідки взялася ця Ліліан й до чого його приведе.
Гебріел опустився на широкий шкіряний диван поруч із заснулою грудочкою і замислено перебирав пальцями ланцюжок. Важка видалася ніч, голова гула від надлишку крові і незвичного дитячого плачу, з яким, судячи з усього, на якийсь час доведеться змиритися. Не зумівши зібрати думки докупи, новоспечений “татусь” просто відключився.
***
Наполегливий стукіт у двері, супроводжуваний знайомим сопрано, висмикнув Гебріела зі сплячки. З похмілля він не зовсім розумів, якого біса знадобилося о... п’ятій годині ранку його невгамовній сусідці. Він і не думав відчиняти, поки не зачепив щось рукою біля себе. Спогади про минулу божевільну ніч вибухнули суцільним феєрверком і спричинили в голові барабанний дріб. Еге ж, вампір і немовля – звучить, як назва дешевого фільму жахів, проте факт залишається фактом.
Впустивши місіс Піг, Гебріел поплентався в душ. Жінка з величезними паперовими пакетами в неосяжних руках подалася на кухню. Там загриміла посудом, готуючи молочну суміш, і вчасно, тому що дівчинка прокинулася і гучно зажадала їжі.