Глава 1. Родинні зв’язки і знахідка

Глава 1. Родинні зв’язки і знахідка

Нью-Йорк, 1992 рік 

– Генрі, прибери від мене свою грьобану подружку! – заволав Гебріел, намагаючись перекричати оглушливий рев дискотеки. – Вона дістала своїми моралями.

– Стривай, Гебріеле! – Генрі спробував схопити за руку брата, який попрямував крізь забитий вщерть танцпол до виходу. – Анна всього лише намагається допомогти тобі.

– Мені не потрібна нічия довбана допомога! Їй мало було в сімдесят першому? Знову захотілося наштрикнутися на палю?

Гебріел виплюнув слова, виштовхуючи своє тіло з очманілого натовпу на вулицю, до заднього входу в нічний клуб. Озирнувся, люто зиркаючи на тих, хто вийшов за ним. 

– Гебріеле, давай поговоримо, – знову спробував Генрі.

Брови парубка над сумними очима тяглися догори будиночком. Роки розлуки  – і от брати знову перетнулися, проте зустріч не принесла обом жодної радості. Непримиренні суперечності – така ж частина надприродного існування, як і людського, навіть більше. 

– Дай мені спокій або, клянуся, я забуду, що ти мій брат, і застромлю кол тобі в серце!

Вампір перечепився через купу сміття і побрів у темряву провулка. Молодший Андервуд залишився стояти з опущеною головою і жалісливим виглядом. З відчинених задніх дверей будівлі загриміла важка музика. Дружня долоня лягла на плече. 

– Ти достатньо старався і зробив все, що міг, – тихо промовила Анна, невисокого зросту білявка з сумними очима і надзвичайно прямою поставою, що робило її вищою з виду. – Твого брата ніщо не змінить. Ненависть занадто глибоко проросла в його серці. Ти повинен відпустити його.

– Можливо, ти маєш рацію. Я не знаю. Але він мій брат, і мені боляче бачити його таким озлобленим.

– Ти нічим не зарадиш йому, якщо він сам не захоче. До того ж, саме він винен у тому, що ти такий, – нагадала вона, виразно пересмикуючи бровами, тоді взяла його під руку і посміхнулася. – Ходімо. Бон Джові чекає на нас. Він обіцяв виконати нову пісню "Bed of roses" спеціально для нас.

– Невже ти таки показувала йому вчора парад планет? – засміявся Генрі і пішов за подругою. 

А в декількох кварталах звідси, притулившись до брудної цегляної стіни між сміттєвими баками, сидів Гебріел Андервуд. У криваво-алкогольному угарі він нічого не помічав навколо і впав там, де вкотре перечепився.

– Чортові наркомани, – пробурмотів вампір, – їх кров гірша за найбільш  паскудне віскі.

За яким дияволом йому знадобилося сьогодні йти на закритий концерт Бон Джові в дорогому нічному клубі Нью-Йорка? У приятеля Джека в його підпільному закладі було нудно, старий почав натякати, що вже час Гебріелу забиратися з його клубу, а то щось копи зачастили з підозрілими питаннями, набридло давати хабарі за те, щоб ніхто нічого не бачив. Ось і вирішив Андервуд знайти місцинку симпатичніше й просторіше. Але як на зло саме сьогодні нарвався на молодшого брата з його білявою матір'ю Терезою всіх вампірів. Вони дуже гармоніювали одне з одним, але від їх святенницьких виразів, співчуття разом із засудженням у поглядах Гебріела ледь не знудило. Вечір з приємного перетворився на ніч душпастирських лекцій, які Анна підкріпила відчутними стусанами, розплатившись із ним за старими рахунками. Пісна фізіономія Генрі довершила розпочате, і Гебріел зірвався.

Він кусав всіх, хто штовхався поруч пліч-о-пліч, не турбуючись навіть про те, щоб замести сліди. В результаті "святій" парочці довелося неабияк потрудитися, виправляючи його косяки, а сам Гебріел набрався так, що, здавалося, погана кров полізе з усіх дірок назад.

Ніякого просвіту. Зустріч із братом лише підлила оливи до вогню ненависті і безнадії. 

Відчуття провини вкотре затопило Гебріела. Тоді, у далекому 1765 році, будучи молодим і дурним, він ледь не збожеволів від втрати Камілли. Тоді ж почалися заворушення у зв’язку з прийняттям Акта про гербовий збір, що економічно обтяжив Тринадцять колоній, і родина Андервудів, яка мала табачні плантації, опинилася під ударом. Гебріел побачив єдиний, на його думку, вихід зі скрутного становища і можливість для себе не існувати на самоті – обернути брата на такого ж, як він сам. Попри те, що Генрі був любимчиком суворого батька і слухався тільки його, він не посмів заперечити впертому і пристрасному братові. Білявий недоладний хлопчина вдався у покійну мати, що померла від малярії після важких пологів, був лагідним, невпевненим і сором’язливим, при тому виявляв здібності до керівництва плантаціями, на що батько покладав великі надії. 

Відтоді, як Генрі послухався брата, їхні життя перетворилися на суцільне пекло. Більше століття він не міг пробачити Гебріелу доленосного вчинку, поки на його кривавому шляху не з’явилася Анна і на деякий час примирила братів.

Гебріел запустив пальці у своє скуйовджене чорне волосся. Він так втомився ганятися за примарою. Камілла зникла більше двох сотень років тому, і тільки тепер Гебріел почав допускати, що, можливо, вона не хотіла, аби він її знайшов. Святі небеса, скільки ще триватиме ця безглузда гонитва за минулим? Скільки дівчат на ймення Ліліан він зустрів за ці роки і скількох з них убив, коли зрозумів, що вони не приведуть його до мети? Він давно втратив лік. Коли живеш настільки довго, спогади і думки накопичуються, немов сміттєзвалище, і ти гребешся в них, відчайдушно бажаючи знайти хоч одну справжню. І серед переплутаних сумнівів і спалахів емоцій він уже нічого не вирізняв.

Гебріел впустив важку голову на зчеплені руки. Чи не час припинити пошуки, плюнути на все, і на Каміллу в тому числі, і почати нове життя де-небудь на іншому континенті? Розвіятися по-крупному, спробувати, наприклад, азіаток. Джек якось говорив, що їх кров зовсім інша на смак...

Потік п'яних думок щось потривожило. Гебріел прислухався, спочатку до себе, потім до навколишнього світу. У занедбаному провулку було темно і тихо, вночі сюди не заглядали навіть пропащі злочинці. Про це місце ходила недобра слава, багато в чому завдяки тому, що кілька років тому Гебріел любив залишати тут трупи. Тому відчувати чиюсь живу присутність поруч було дивно.