Пролог

Пролог

Батон-Руж, Луїзіана, 1963 рік 

– Твоя душа отруєна й проклята. Проклята ненавистю до себе й отруєна любов'ю до жінки, – сказала ворожка, піднявши на чоловіка погляд, прикритий важкими повіками. – Я не можу тобі допомогти.

У глибині шатра стояв густий запах пилу. Брезентові щільні стіни не пропускали гомін і денне світло знадвору, тому єдиним джерелом світла була древня гасова лампа у формі магічної кулі у центрі стола. За ним сиділо двоє. Крізь скляну оболонку полум’я всередині відкидало хвилястя тіні на темношкіру хазяйку намету і чорноволосого візитера. Він міг би здатися привабливим, якби не дивний вираз обличчя, наче висіченого з каменю.

Стара Нанді повільно провела рукою над розкинутими на червоному оксамитовому сукні картами. Вона перевернула першу у верхньому ряді. Це була дама пік.

– Камілла, – зло процідив Гебріел.

– Колишнє кохання, яке не відпускає тебе. Це було так... – стара затремтіла, – так давно. Дуже давно... Я не бачу твого майбутнього, йди геть!

Гебріел підозріло дивився на ворожку, густі брови його зійшлися на переніссі. Схоже, шарлатанка виявилася справжньою відьмою і здогадалася, хто він такий. Однак це було навіть весело. Дурна витівка, яка спала нещодавно йому на думку, загрожувала перерости в небезпечну чудасію.

– Ти брешеш, – прошипів вампір.

Він блискавично перехилився через стіл і схопив стару за горло. Від швидкого руху карти розлетілися вусібіч. Жінка злякано дивилася у холодні блакитні очі, подумки прикликаючи на допомогу небесні сили. Однак те, що вона побачила в глибині цих злих очей, збентежило її. Смерть, яка йшла від цього чоловіка, що не був людиною, була не єдиним, що він ніс. У чорноті його серця чаклунка побачила саморуйнацію і біль.

– Зажди... – вдалося прохрипіти ворожці в останню секунду.

Гебріел різко послабив хватку, і Нанді похитнулася на своєму стільці.

– Я знаю, хто допоможе тобі знайти її.

– Кажи, поки у мене не урвався терпець.

Стара нахилилася до розсипаних прямокутників так, що її хитромудрий тюрбан зачепив край столу, а довгі сережки з місячних камінців дзенькнули. Потім з гідністю випросталася, тримаючи в тонких сухих пальцях єдину карту.

Гебріел постукував носком лакованого черевика по утрамбованій сотнями ніг долівці намету, втрачаючи терпіння. Гра дуже затягнулася. Чортова відьма блефує, намагаючись відтягнути неминучий кінець.

Ворожка повернула карту лицем до відвідувача. Дама трефи у стилі пін-ап пускала бісики із засаленої картонки.

– Вона допоможе тобі знайти твою кохану.

– Хто вона? Де мені її шукати? Краще не дратуй мене, відповідай!

– Я не знаю, клянуся, більше нічого не знаю!

Ніздрі Гебріела затріпотіли в передчутті.

– Що ж, значить, тобі не пощастило.

Він перекинув стіл, лампа впала долу й покотилася, розливаючи рідину, чоловік навис над старою.

– Благаю, не роби цього, – прошепотіла та.

– Пізно. Але обіцяю: ти не будеш страждати, – ласкаво промовив вампір, стискаючи її голову в залізних руках.

– Ліліан...

– Що? – Гебріел завмер.

– Її звуть Ліліан, це правда.

– Чудово!

Хрясь – і голова ворожки мляво повисла на зламаній шиї.

Чоловік поправив комір елегантної сорочки, надягнув капелюха з широкими крисами і переступив поріг намету, завбачливо повернувши табличку на вході на "Зачинено".

Травневе сонце вдарило у скельця сонцезахисних окулярів, гомін ярмарку та парку розваг на секунду навіть оглушив після ватної тиші всередині шатра. Хижак посміхнувся, вишукуючи в різнобарвному натовпі красуню за смаком. Варто підкріпитися, що й було негайно зроблено за улюбленим багаторічним принципом “пий і насолоджуйся – найкраще смакує теплим”.