10 частина

                           10 частина
  Через декілька днів Матвія перевели з реанімації в палату. Віра Миколаївна  залишилася чергувати біля нього.
    Наступного дня Ніка зранку приїхала в лікарню, щоб змінити її. Матвій спав після уколу знеболювального, його мама поїхала, а Ніка присіла на стілець біля ліжка. Вона милувалася його чоловічою вродою, і не стримавшись, легенько провела пальцями по неголеній колючій щоці,торкнувшись красиво окреслених вуст.
   Довгі чорні вії чоловіка здригнулися і він, посміхнувшись у ві сні, прошепотів:
-Анжеліко...Кохана...
    Ніка злякано прибрала руку з його обличчя, від образи зіскочила з стільця і підійшла до вікна, ковтаючи сльози. 
-Ніко, що з тобою?- Матвій прокинувся і уважно поглянув на дівчину, яка змахувала з вій сльози.
-Нічого, все добре... Просто хвилююся за тебе... Як ти?
-Нормально, не хвилюйся.
   В палату постукали.  Ніка, відчинивши двері, здивовано відступила від порога, пропускаючи в кімнату Іллю Зиміна.
   Побачивши його, Матвій спробував підвестися, але від болю лише застогнав і опустився знову на подушку.
-Доброго вам здоров'я, Матвію! Не треба хвилюватися, я заскочив лише на хвилинку, провідати вас та побажати швидкого одужання, і відразу піду.
-Годі Вам, Ілля, я ще не помер!
-Ви говорите, як старий дід! Повірте, мен дуже прикро, що з вами сталося таке лихо.
-Хотів запитати як ви дізналися про це, але можу лише здогадатися...Не здивований...
-Такі звістки швидко поширюються. Я от про що думаю, Матвію, ви такий порядний, такий працьовитий, чесний, ніколи не зазіхаєте на чужих дружин...Ви просто ідеальний, зразкова людина, таких як ви, майже не буває...Хто може бажати вам зла? Я навіть уявити цього не можу!-Зимін багатозначно поглянув на Матвія, посміхаючись самими очима.
-Ідеальних людей не буває, всі ми робимо помилки в цьому житті...
-Справді? І чому таке буває? Вважайте, що вас Бог врятував цього разу, але ж він не завжди зможе вас рятувати, тому будьте обережнішими і обачливішими!
-Поруч з Матвієм знаходяться рідні люди! Тож з ним більше нічого подібного не станеться!- в розмову втрутилася Ніка.- Будьте впевнені! Не хвилюйтеся за нього, хвилюйтеся краще за себе!
-Ніко, ви працюєте на півставки особистою медсестрою пана Матвія? Сподіваюся, що ви його добре вилікуєте!
-Так, звичайно! Дякую Вам, пане Ілля, що приїхали. Але ж ви знаєте, що до хворого не можна заходити всім, дозволяється лише друзям і близьким людям.
-А ми з Матвієм доволі близькі. Я думаю про нього майже весь час. Ваша правда, Ніко, хворого краще не турбувати! Не забувайте, Матвію, про те, що я вам говорив - не варто так покладатися на Бога. 
-Я вірю в Бога, а покладаюся лише на себе! Не переймайтеся!- Матвій пильно поглянув на Іллю. Той підвівся і не попрощавшись, вийшов із палати.
-Що це було?- Ніка щільно зачинила  за Зиміним двері і стурбовано поглянула на Матвія.
-Вбивця завжди повертається на місце злочину...Завжди...Класика жанру,- тихо відповів Матвій, про щось зосереджено думаючи.

     Анжеліка після того, як поїхала з лікарні, ще довго кружляла вулицями вечірнього Дніпра, намагаючись заспокоїтися. Вона  хвилювалася за Матвія, адже дуже перелякалася і зрозуміла, наскільки небезпечною і страшною може бути помста її чоловіка. 
   Мама і Ілля телефонували їй навперебій, але вона не брала слухавку, не хотіла ні з ким розмовляти. Час був пізній, і вже потрібно було повертатися додому. 
-Анжеліко, де ти вештаєшся?-  відразу накинулася на неї мама, ледве вона переступила поріг маєтку.
-Я була в майстерні.
-В таку пізню годину?
-У мистецтва немає розкладу, мамо. Мені потрібно було переглянути ескізи ілюстрацій...
-Знову вибрики?- мама з докором поглянула на доньку.- До яких пір це все буде продовжуватися?
-І зараз мені потрібно дещо закінчити, тож я буду працювати до ранку, і велике прохання до всіх- мене не турбувати!
   Анжеліка пройшла в свою кімнату і зачинила за собою двері. Вночі вона погано спала, обмірковуючи ситуацію, яка сталася з Матвієм, вирішувала як їй жити далі, і  майже перед самим світанком наважилася прийняти рішення.
   Ледве дочекавшись, коли прокинеться Ілля, вона без стука переступила поріг його кімнати і рішуче промовила:
-Я хочу розлучитися!
   Ілля, який щойно вийшов із душа, завмер від несподіванки, з великим рушником у руках.
-Що?- перепитав він.
-Я хочу розлучитися! І ти даси мені розлучення! - твердо повторила вона, відчуваючи як шаленно калатає від страху її серце.
-Розлучення?- брови чоловіка поповзли вгору.- Невже ти хочеш продовжувати і далі свої шури- мури з тим типом?
-Тебе це не стосується! Я просто хочу розлучення, ось і все! Наш шлюб не потрібен ані тобі, ані мені...
- Мені цей шлюб дуже потрібен, а ще він потрібен твоїм батькам, а також моєму батькові, тож ні про яке розлучення навіть не мрій! Викинь ці дурниці зі своєї голови! І запам' ятай, що ти прив'язана до мене міцними  ланцюгами, і не можеш піти від мене, як би цього не хотіла. І мова навіть не про те, що буде зі мною після того як ти підеш від мене, а що буде з твоїм Матвієм, коли ти підеш до нього!  А його в цьому випадку більше не буде на цьому світі, і ти знаєш, що я не жартую. Тож у тебе є вибір- врятувати свого Матвія, викресливши його назавжди зі свого життя або ходити плакати на його могилу...Вибір за тобою, мій янголе,- Ілля підійшов до Анжеліки і схопивши її за плечі, поцілував у тоненьку вену на шиї.
   Анжеліка змовчала. Звичайно, вона вибрала перший варіант і протягом декількох днів намагалася викреслити Матвія зі свого життя, щоб врятувати його. 
   Але це їй не вдавалося. Щовечора вона виходила в сад і довго дивилася на вікна його будинку, чекаючи коли господар з'явиться вдома і у вікнах засвітиться світло. Телефонувати вона не ризикувала, так як підозрювала, що Ілля може прослуховувати її дзвінки. І тому щодня писала йому  в Вайбер:
-Як ти? Я хвилююся за тебе.
  І з нетерпінням чекала на відповідь. Відповіді довго не було, але нарешті через кілька днів, які їй здалися вічністю, вона отримала відповідь:
-Я в нормі...Як ти?
   Вона продовжувала щовечора дивитися на вікна його будинку, розуміючи, що у них немає і не може бути спільного майбутнього. І одного вечора помітила яскраве світло у вікнах. Анжеліка дуже зраділа, що коханого вже виписали з лікарні, і вибравши момент, коли ні Іллі, ні батьків не було вдома, відправилася до нього в гості.
   Вона вишла через потаємну хвіртку в саду на вулицю, і побачила, як біля воріт маєтку Матвія зупинилося таксі, і з нього випурхнула Ніка з двома великими  пакетами і поспішила до будинку.
   Відчуваючи, що її накриває ревність, як цунамі, Анжеліка підійшла до паркану сусідського будинку і побачила, що Матвій на порозі зустрічав Ніку.
-Любий, як ти?- Ніка ніжно поцілувала Матвія.
-Все нормально.
-А це що таке?- Ніка злякано вказала пальчиком на червону пляму, яка проступила на футболці Матвія.- Рана кровоточить? Ходімо, я зроблю тобі перев'язку!
    Анжеліка повернулася і повільно пішла назад, ковтаючи гіркі сльози. Схопивши сумочку, вона вискочила з маєтку і діставши телефон зателефонувала подрузі:
- Віко, привіт! Ми можемо зустрітися? Добре, тоді чекаю на тебе в спортзалі.
   Через півгодини Віка була в зазначеному місці. Її подруга активно бігала на біговій доріжці, намагаючись вивільнити з себе велику негативну енергію, яка накопичувалася в ній через ревнощі.
-Що у тебе сталося?- Віка стала на сусідній тренажер і з цікавістю поглянула на Анжеліку. Вислухавши її нескладну емоційну розповідь, вона усміхнулася:
-То ти ревнуєш свого Матвія до тієї білявки?
-Які ревнощі! Що ти!- заперечила Ліка,- я просто хвилююся за нього! Йому болить і мені боляче! Я просто по-людськи йому співчуваю!
-Так, звичайно! 
-А він бере і впускає до себе в будинок ту блонду! Ще й дозволяє торкатися до себе, до своєї рани! Уявляєш? Та я просто шаленію від цього! У мене все болить всередині,ніби це мене поранили!
-То тебе поранила ця Ніка! Ти ревнуєш! Зізнайся!
-Так, я ревную! Я ревную! Я дуже ревную! Це правда!- зізналася Анжеліка,залишивши тренажер і, сівши на лавочку,обхопила голову руками,- я ревную!
   
    Наступні декілька днів вона намагалася взяти себе в руки. Вона знала, що Ілля її не відпустить і не дозволить їй покинути цей дім. Дім, де вона народилася і виросла. Дім, де пройшли її найкращі роки юності. Дім, який згодом став її тюрмою, з якої вона не мала змоги вийти і яку не могла залишити. Дім, який вона ненавиділа тепер. Вона розуміла, що програла. Розуміла, що якщо спробує вирватися від Іллі зараз,то нашкодить і Матвію, і дитині. 
   Потрібно перечекати, потрібно разом з коханим вигадати план її звільнення і діяти за ним. А ще потрібно відігнати від нього ту біляву подругу, яка весь час ошивається навколо нього.
   А от чи погодиться Матвій знову чекати? Чи погодиться на те, що вона й надалі буде залишатися дружиною цього психа Іллі? Про все це потрібно було з ним поговорити.
   Анжеліка розуміла, що за нею слідкують прихвостні чоловіка, і тому намагалася не гарячкувати, а вигадати як обдурити Іллю і його охоронців.
    Вона сиділа в своєму кабінеті і робила вигляд, що працює над книгою, а насправді намагалася знайти спосіб як поговорити з Матвієм- Ілля і білявка Ніка пильно стерегли їх обох.
  - Мамо, мамусю!- в кабінет влетів збуджений Женя,- а коли ми підемо в розважальний центр?  Ти ж обіцяла, що сходиш туди зі мною! Пам'ятаєш?
-В розважальний центр?- очі Анжеліки засяяли від радості.- Звичайно, сонечко! Ми обов'язково поїдемо туди з тобою!
-Коли, мамусю?
-Завтра. Обіцяю!
   Вклавши малого спати, вона дістала телефон і написала Матвію в Вайбер:
-Нам треба терміново поговорити, давай зустрінемося...