7 частина

                            7 частина
Матвій, тримаючись від авто Зиміних  на  невеликій відстані, прослідував за ними до їхнього особняку, і впевнившись,що з Анжелікою все гаразд, повернувся додому.
-Де ти був? Знову волочився за чужою дружиною?! Ілля Зимін розшукував тебе цілий вечір! Не міг знайти ані тебе,  ані  її! І телефон твій було вимкнено!- Назар накинувся на брата, щойно той переступив поріг батьківського дому.
-Тебе це не стосується, тож  раджу тобі не лізти не у свої справи!- огризнувся він.
-Матвію, подивись мені в очі і дай відповідь лише на одне питання: все, що сказав Назар, це правда?- Микола Іванович строго поглянув на молодшого сина.
   Матвій мовчав.
- Тобто ти брехав нам, що в тебе немає нічого спільного з тією дівчиною?
-Тату, послухай!
-Замовкни! Мені немає чого слухати!
-Я просив брата не працювати з Зиміним!- Матвій поглянув на батька.
-А я просив тебе, щоб ти тікав подалі від тієї сімейки, але ти сказав, що в тебе з ними бізнес, і я тобі повірив!
-Ми всі йому повірили, тату!- додав Назар, злорадно дивлячись на брата.
-Тату!- Матвій спробував пояснити батькові ситуацію,- послухай мене!
-Матвію, досить! Лихо прийшло в наш дім! Прийшло завдяки тобі!
-Так, щойно ти приїхав, у нас почалися неприємності,- підтакнув Назар,- з тих пір, як ти тут, нам немає спокою!
-Он як?! Пробачте мене, я не хотів, щоб у вас через мене були проблеми... Мабуть, мені потрібно поїхати з цього дому!
-Синку, прошу не їдь!- Віра Миколаївна схопила Матвія за руку.
-Вибач, мамо, але мені немає місця в цьому домі...
   Матвій мовчки зібрав свої речі і поїхав з дому. Довго кружляв  нічними вулицями рідного міста, навколо маєтку Зиміних, а потім поїхав до будинку, де знімала квартиру Ніка. Довго вагався, але все ж таки натиснув на дверний дзвінок. Ніка, одягнена в піжаму, відчинила двері і завмерла від несподіванки.
-Привіт,- ніяково посміхнувся Матвій,- пустиш мене переночувати?
-Привіт, так, звичайно, проходь. А що сталося?- Ніка стурбовано поглянула на велику дорожню валізу в руках Матвія.
-Посварився зі своїми і пішов з дому,- зітхнув Матвій.
-А яка причина? Якщо це не секрет.
-Мені здається, що я зайвий в рідному домі.
-Це все через Анжеліку Зиміну?- сумно посміхнулася Ніка.
-А до чого тут Анжеліка? Чому ти так вирішила?
-Тому що Ілля Зимін розшукував тебе сьогодні ввечері, і дружину свою теж.
- Вибач, Ніко, але я не хочу говорити на цю тему,- Матвій втомлено зітхнув, заносячи валізу у кімнату для гостей.
   Ніка, ображено надувши пухкенькі губи, замовкла, пішла на кухню і мовчки включила електрочайник. Матвій теж мовчки пішов до ванної кімнати. Прийнявши душ, він перевдягнувся в футболку та спортивні штани і прийшов на кухню. 
   Ніка знову ж таки  мовчки поставила на стіл вечерю, зробила каву і мовчки сіла напроти. Матвій розумів, що дівчина образилася на нього.
-Ніко, не ображайся, будь ласка!  Ми ж з тобою друзі! Нам стільки довелося з тобою пережити разом. 
- Ми раніше були друзями, Матвію...Були друзями, тоді, коли жили  у Харкові. Але я не хочу бути тобі другом, невже ти цього не розумієш? -Ніка вирішила відверто поговорити з Матвієм і розставити всі крапки над і.
-Я все розумію...Давай поговоримо про це пізніше, я дуже втомився, і хочу спати...

   Вранці Ілля зустрів Анжеліку на порозі кімнати, коли вона збиралася їхати у офіс.
-Люба, зачекай, у мене є для тебе сюрприз!- урочисто заявив він їй.
-Ілля, це не обов'язково! Але якщо хочеш його зробити, то показуй скоріше, бо я дуже поспішаю!-Анжеліка нервово поправила сумочку на плечі.
   Ілля дістав з кишені нову обручку, прикрашену діамантом і урочисто промовив:
-Ти вийдеш за мене знову?
-І знову - ніколи!- твердо промовила Анжеліка.
   Ілля схопив її за руку і силоміць одягнув їй вишукану обручку на безіменний палець.
-Навіщо це все, Ілля?
-Ти загубила обручку, отже потрібно ще раз за мене вийти за мене заміж! Тепер ти мене точно покохаєш!
-Будь ласка, припини!
-Ти більше ніколи не переступиш поріг цього дому без цієї обручки! І вже ніколи її не знімеш! Будь обережнішою і ніколи більше не губи її! Сьогодні у нас починається нове життя, починається наша нова історія!
-Ілля, припини цей цирк! Я поспішаю!- Анжеліка сердито поглянула на чоловіка.
-Я можу тебе підвезти!- запропонував  Ілля.
-Не варто, я доберуся сама!

   Матвій з Нікою зранку  поїхали  в офіс. Ніка сиділа мовчки і сумно дивилася у вікно, відвернувшись від Матвія. 
-Що з тобою? Ти виглядаєш втомленою. Не захворіла часом?- Матвій стурбовано поглянув на свою подругу.
-Ні, не захворіла...Я не спала цілу ніч.
-Чому? Сподіваюся, що твоє безсоння ніяким чином не пов'язане зі мною?
-Не знаю... Здогадайся сам...
-Що сталося? Ти гніваєшся на мене? Чому?
-Вчора, коли Ілля Зимін тебе шукав, я зателефонувала в Магдалинівку, але тебе не було на фірмі наших партнерів...А виявляється, що ти був разом з Анжелікою, організував їй  творчу зустріч з читачами в міській бібліотеці і був спонсором цієї зустрічі!
-І ти гніваєшся через те, що я був з Анжелікою? 
-Скоріше гніваюся через твою брехню, ти мене постійно обманюєш...У тебе із нею є стосунки!
-Ніко, я тобі не брехав і у мене немає з Анжелікою  Зиміною ніяких стосунків! Ми з тобою про це вже говорили! За кого ти мене маєш?
-А хіба це не правда?
-Ми з тобою гарні друзі, але мені не подобаються твої напади!  Спочатку заспокойся, а потім ми поговоримо!- Матвій нервово поглянув на дівчину. Ніка відвернулася від нього.
   На порозі офісу Анжеліка зустрілася з Матвієм і Нікою, які саме вийшли з одного авто. Побачивши їх разом, вона відчула як у душі починає прокидатися ревність до цієї довгоногої блондинки. 
   Працюючи над проектом, вона намагалася зосередитися на роботі і не думати про Матвія і ту біляву дівицю, яка зараз знаходилася поряд з ним. До кабінету постукали.
-Доброго ранку, Анжеліко, ми можемо поговорити з вами наодинці?- в кабінет заглянула Ніка.
   Анжеліка, яка зовсім не чекала на  її появу в своєму кабінеті,зітхнула і все-таки відповіла:
-Так, звичайно можемо... Про що ви хотіли поговорити?
-Вам дуже пощастило, що ви живите в своєму рідному місті...У вас тут родина, друзі, дім, сім'я... А я почуваюся тут, в чужому для мене місці, зовсім самотньою, Матвій весь час заклопотаний...
-Ніко, давайте перейдемо до справи, бо у мене обмаль часу. Так про що ви хотіли зі мною поговорити?- перервала Анжеліка монолог суперниці.
-Повірте, я прийшла до вас з миром, а ви так грубо зі мною поводитеся. Невже ви все ще ревнуєте Матвія до мене?
-Ні, не ревную...Чому ви так вирішили?
-Отже, через ваше з ним минуле?
-Ніко, скажіть,чого ви хочете і чого прагнете?
-Ну що ви, я нічого не прагну...Минуле давно забуто...Ми з Матвієм про це не думаємо. Ми навіть жодного разу з ним не обговорювали ваше спільне минуле,повірте! Я хочу з вами помиритися. Непогано б було мати тут подругу, з якою можна випити кави і потеревенити про наші жіночі секрети...
-А хіба ми з вами  колись сварилися?- Анжеліка, намагаючись зберігати спокій, поглянула суперниці в очі.-Ніко, між нами немає ворожнечі. Навпаки, ми працюємо  з вами в спільному проекті,  об'єдналися заради спільної важливої справи...Для нас найголовніше- мета. Так що, Ніко, ви прийшли до мене даремно, я не дозволю вам насолодитися своєю маленькою перемогою. Вибачте, але в мене немає часу для теревенів. 
   Ніка, стиснувши від образи нафарбовані темно-червоною помадою вуста, вийшла з кабінету, залишивши двері відчиненими.  Матвій, тримаючи в руках течку з документами, саме проходив по коридору. Побачивши Ніку біля кабінету Анжеліки, він здивовано зупинився.
- Як добре, що я тебе побачила!- Ніка посміхнулася до Матвія і, взявши його під руку, пішла з ним далі, розуміючи, що Анжеліка все це може бачити.- Тобі потрібно підписати документи, адже ми чекаємо сьогодні на рішення ради директорів!
-Що ти робила в кабінеті у Анжеліки?- поцікавився Матвій.
-Я хочу подружитися з нею.
-Навіщо це тобі, Ніко? Вона ж не дуже тобі подобається!
-Це правда, але ж мені все одно потрібна подруга. Адже окрім тебе мені тут немає з ким навіть поспілкуватися!
-Причина лише в цьому? 
-Звичайно, а в чому ж іще? Ти проти нашої дружби з Анжелікою?
-Ні, не проти. Але я не бачу в цій дружбі ніякого сенсу.
-Я так не думаю...Мені здається, що ми станемо прекрасними подругами!- посміхнулася Ніка і  переможною ходою попрямувала до свого кабінету.