2 частина

                               2  частина
   Матвій прокинувся вдосвіта, не зважаючи на те, що ліг спати доволі пізно. Довго крутився у ліжку, згадував події п'ятирічної давнини, згадував слова Іллі, ридання Анжеліки, згадував як ненависть заполонила його душу. 
   Тоді він вирішив поїхати в інше місто, розташоване за кілька сот кілометрів від рідної домівки і від Анжеліки. Коли він у розпачі і гніві збирав речі, до них завітала мама Анжеліки і кричала на на всю вулицю, що він не рівня її доньці і що вона вже заручена з Іллею Зиміним. Батьки були шоковані.
-Вирішуйте це питання зі мною, навіщо  втягувати у цю історію моїх батьків?
-Я вимагаю, щоб ти більше не турбував мою доньку! 
-Не хвилюйтеся, пані Світлано, я більше ніколи не потурбую вашу доньку!
-Я дуже на це сподіваюсь! - Світлана Євгенівна оглянула презирливим поглядом їхнє скромне обійстя і, гордо піднявши голову, пішла геть, цокаючи модельними туфлями на високих тоненьких підборах по потрісканому асфальту їхньої вулиці.
   Він поїхав до Харкова, там працював на різних роботах, в різних компаніях, на різних посадах, набирався досвіду, багато працював з ранку до ночі. І все це робив заради того, щоб довести Анжеліці та її батькам, що він тепер один із них, що він став їй рівнею.
   Два роки тому він став співвласником і виконавчим директором компанії, яка займалася міжнародними закупівлями та перевезеннями, вона успішно розвивалася і приносила хороший прибуток.
   Минулого тижня до кабінету Матвія заглянув його компаньйон Дмитро - друг, з яким вони  разом започаткували свій бізнес, і який був другим співвласником компанії. Він поклав перед Матвієм на стіл пластикову теку з документами.
-Що це? - поцікавився Матвій.
-Це договір з нашими новими партнерами із Дніпра. Пошукай про них інформацію в інтернеті, подивись хто вони такі, тому що тобі доведеться поїхати з ними на зустріч і підписати цей договір. І заодно побачишся зі своїми рідними.  Коли ти їздив до батьків востаннє?
   До пізньої ночі Матвій просидів за ноутбуком, вивчаючи інформацію про компанію, яка пропонує їм співробітництво, про її засновників і директорів. Те, що він дізнався про Інвестхолдинг примусило його серце шалено застукати у грудях - виконавчим директором партнерів був Ілля Зимін! Той самий Ілля, який забрав у нього Анжеліку. 
   Шукаючи про нього інформацію в інтернеті, він натрапив на весільне фото Іллі та Анжеліки, прочитав, що той одружився п'ять років тому і має сина. Дізнавшись про це, він вирішив поїхати, щоб довести, що тепер він рівня їм, а також щоб помститися за своє розбите серце.
   Але випадково зустрівшись з Анжелікою на набережній, Матвій  зрозумів, що нічого не змінилося, і він досі її кохає...
   Діставши телефона, він відправив на Вайбер Анжеліки повідомлення:
-У твоїх очах я побачив всесвіт...Доброго ранку, кохана. Люблю. Цілую. Ніжно обіймаю.
  Зайшовши в ванну кімнату, Матвій довго стояв, дивлячись на своє відображення у дзеркалі.
-Матвію, синку! Сніданок вже на столі! Всі чекають лише тебе!- мама тихенько постукала у двері.
-Добре, матусю, я вже йду!- Матвій обійняв і поцілував маму.- Я так за тобою скучив!
-Я теж, синку! Я теж дуже скучила за тобою і дуже рада бачити тебе! Ходімо до столу!
-Синку, що тебе привело в рідне місто?- поцікавився батько.
-Я приїхав познайомитися з новими партнерами і підписати договір про співпрацю.
-Матвію, хлопчику мій, я тобою так пишаюся!- мама щасливо посміхнулася і з гордістю поглянула на свого улюбленого сина.
-Звичайно, він же в нас виконавчий директор, не те що я, звичайний токар на заводі,- ображено відгукнувся старший брат Матвія Назар, переглядаючи ранкову газету.
-Брате, що ти таке кажеш!- Матвій вражено поглянув на Назара.- Яка різниця хто із нас  директор, а хто токар? Я багато і тяжко працював всі ці роки, щоб  досягти того, що зараз маю!
-Гаразд, не ображайся!- Назар, не дивлячись на Матвія, зосереджено читав щось на передній шпальті газети,- бачили статтю про колишню дівчину нашого Матвія, пані Анжеліку? Виявляється, їй зраджує чоловік зі своєю секретаркою... Яка трагедія! Стала нещасною добровільно, а тепер мабуть лікті кусає собі.
-Назаре, навіщо ти про неї згадуєш?-  Віра Миколаївна сердито поглянула на старшого сина.- Та ще й зранку! Господь, на щастя, вберіг нас від цієї сім'ї!
-Я згоден з тобою, мамо, немає чого про неї згадувати,- промовив Матвій.- Хай живуть як хочуть. Бог їм суддя.
-А хіба нас хвилюють їхні проблеми?- батько здивовано поглянув на обох синів та дружину.
-Ні,- відповіла за всіх мама,- їхні проблеми нас не хвилюють. Хай живуть щасливо, і найголовніше - подалі від нас! Сподіваюся, синку,-звернулася вона до Матвія,- що ти з ними ніколи і ніде більше не зустрінешся! Від них одні лише неприємності!
-Так, мамо. У нас своє життя, а у них своє! Давайте змінимо тему і просто спокійно поснідаємо!
-Ну, як тобі працюється в Харкові, брате? Красуні у вас там є ?- поцікавився Назар.
-Є, звичайно!- засміялася Ліля, молодша сестра Матвія, яка навчалася в одинадцятому класі,-вони цілим натовпом бігають за братом.-Вірно?- звернулася вона до Матвія.
-Що ти таке кажеш, Лілю! Навіщо йому той натовп дівчат? Там же є Кіра, племінниця Ольги Петрівни...Розумниця і красуня,-втрутилася в розмову мама.-А й справді, синку, ти ж з нею працюєш?
-Так, працюю. Але скажу відразу, що ми з нею просто друзі.
-Невже і справді, лише друзі?- зажурилася мама.
-Дуже шкода, брате,- засміявся Назар,- мамі щоночі сниться, що вона вже грається зі своїми онуками. У її снах ти давно одружений.
-Але я не збираюся одружуватися.  В мої плани це не входить. Хочу, щоб ви про це знали.
-Чому це? Досі не забув те, що було п'ять років тому? Невже?- мама уважно подивилася на Матвія.- Боже, я не вірю! Невже ти забув, як тебе та дівчина образила? Забудь її! Вона підла і безсоромна брехуха! А тепер ще й заміжня! Забудь її, синку, чуєш?
-Чую, мамо, чую...Я давно її забув!
-Якщо забув, то тоді чому не хочеш одружуватися?
-Віро, досить! Залиш хлопця у спокої! А ти ще й питаєш чому твій улюблений хлопчик так рідко приїздить додому і при першій нагоді тікає звідси! Ти його дістаєш своїми питаннями! Коли захоче, тоді й одружиться, і ні в кого дозволу не питатиме!- заступився за Матвія батько.- Не звертай уваги, синку, мама не з поганих намірів так каже.
-Нічого, тату, все нормально.
-Синку, ти коли будеш повертатися до Харкова?- поцікавився батько.
-У мене для вас є гарна новина - я поки що залишаюся у Дніпрі...Потрібно ближче познайомитися з новими партнерами і зробити з ними пілотний проект, так що найближчі місяці я буду з вами.
-Яка гарна новина! Нарешті ти побудеш вдома!- зраділа мама.
- А як же компанія? Хто буде керувати нею?- стурбовано запитав батько.
-Не хвилюйся тату, компанією буде керувати Дмитро.
   Після сніданку Матвій поїхав в офіс "Інвестхолдингу".
   Анжеліка, виїхавши зі свого шикарного маєтку на власному авто вирішила заскочити на декілька хвилин до своєї подруги Віки, яка була художником-ілюстратором її книг і створювала прекрасні обкладинки до них та шикарні ілюстрації.
   Творча  майстерня Віки знаходилася в мальовничому місці на набережній Дніпра. Великі панорамні вікна, крізь які можна було  милуватися красою природи, затишний будиночок, багато світла і тепла - майстерня надихала на творчість.
   Віка, миловидна чорнява дівчина з карими очима і зібраним в накрутку довгим волоссям, сиділа за столиком з чашкою кави і щось зосереджено читала в ноутбуці.
- Привіт!- привіталася Анжеліка.
-Привіт!- Віка спантеличено поглянула на подругу.- Що ти тут робиш?
-Їду в офіс до батька та Іллі поговорити про видання нової книги, але спочатку вирішила поглянути на ілюстрації. Вони вже готові?
-Так, практично готові, залишилися лише останні завершальні штрихи. Зараз покажу,- Віка залишила ноутбук і дістала з шухляди столу теку з ілюстраціями.
   Анжеліка, розглядаючи роботи подруги, випадково поглянула на екран ноутбука і відчула, як у неї підкошуються ноги.
-Що це?- вражено прошепотіла вона, читаючи на сайті новин міста статтю про те, що  в Ілля Зимін зраджує своїй дружині з секретаркою. До статті додавалося декілька фото, на яких були Ілля зі своєю довгоногою білявою секретаркою в ресторані. На одному фото чоловік ніжно тримав дівчину за руку, на іншому щось шептав їй на вушко, на третьому- ніжний поцілунок закоханої пари.
-Вибач, я не хотіла,щоб ти це побачила, але ця новина вже є не тільки в інтернеті, а й  у друкованих виданнях,- Віка дістала зі своєї сумки ранкову газету і простягла її враженій подрузі.- Ось, поглянь.
-Мерзотник!- Анжеліка схопила сумочку і, взявши в руку газету, яку їй дала Віка, поспішила в офіс "Інвестхолдинга".
   Піднявшись ліфтом на третій поверх, вона впевнено попрямувала до кабінету чоловіка. В приймальні сиділа його пасія. Побачивши Анжеліку, дівчина схопилася і, безсоромно дивлячись їй в очі, промовила:
-Доброго дня, Анжеліко Анатоліївно! Будь ласка, вислухайте мене! Все, що написано в новинах, це брехня і наклеп, у нас з Іллею Едуардовичем нічого немає, це все брехня і вигадки тих журналюг!
   Анжеліка зміряла нахабну дівицю презирливим поглядом і , не промовивши їй жодного слова,  відчинила двері  кабінету.
Ілля сидів за дорогим письмовим столом з натурального дерева, закинувши нога на ногу і вивчав якісь документи. Побачивши дружину, він широко посміхнувся:
-Доброго ранку, кохана! Чим зобов'язаний твоєму візиту?
-Ілля, я тебе прохала лише про одне - можеш жити як хочеш і спати з ким хочеш, але роби це так, щоб ніхто цього не бачив, і щоб не було приводу для пліток!
-Яких пліток, люба?
-Відкрий новини в інтернеті і прочитай сам! Або прочитай ось тут!- Анжеліка кинула йому на стіл  газету.- Це вже занадто! Ти повинен поважати мою сім'ю!
   Ілля поглянув на фото в газеті і кинувши її на стіл, підвівся з крісла і підійшов до Анжеліки, провів долонею по її довгому волоссю, глибоко вдихнув аромат її орієнтальних парфумів, і дивлячись в її великі сірі очі, твердо промовив:
-Я знаю, що ти так кажеш не через ревнощі, і тому я буду думати не про твою честь і твою сім'ю, а про свій комфорт, люба моя дружинонько. Запам'ятай це раз і назавжди!
   Анжеліка, ледве стримуючи сльози і  не промовивши більше ні слова,  мовчки вийшла з кабінету, залишивши  двері відчиненими. В коридорі вона зіткнулася з Матвієм, який поспішав на зустріч з Іллею.
-Привіт, що з тобою?- стурбовано запитав Матвій, побачивши її заплакане обличчя.
-Зі мною все гаразд,- промовила Анжеліка, намагаючись не дивитися йому в очі.
-Ти мене обманюєш...Він тебе ображає?- допитувався Матвій.
-Їдь звідси, я прошу тебе! Їдь якомога швидше!- прошепотіла Анжеліка, злякано оглядаючись на всі боки.
-Чому? Скажи мені, чому я маю їхати?
-Тому що поки ти тут, я не зможу жити так, як раніше жила без тебе!  Їдь, я благаю тебе!-вона благально поглянула в темно-карі очі чоловіка, якого кохала всім серцем, і  якого боялася  втратити назавжди і поспішно пішла до виходу.
   Матвій зітхнув і поспішив в кабінет до Зиміна. Він звик, що в  ділових колах цінують пунктуальність, і намагався завжди вчасно з'являтися на зустрічі з партнерами. 
-Ну що ж, Матвію Миколайовичу, тепер ми з вами будемо вести справи разом, і щоб ближче познайомитися, я запрошую вас до себе додому  завтра ввечері на барбекю. Познайомимося так би мовити в домашній атмосфері, в вузькому сімейному колі. До речі, ви одружений? Якщо так, запрошую вас із дружиною.
-Ні, я не одружений.
-Тоді візьміть свою подружку, впевнений, що в такого чоловіка як ви вона є.
-Дякую за запрошення, я обов'язково буду!
  Матвій вийшов з кабінету, а Ілля довго дивився йому вслід.
-Хто ти, Матвію? Хто ти?- прошепотів він, про щось зосереджено думаючи. 
 Ілля помітив, що Анжеліка і Матвій розмовляли  в коридорі. Його не полишало нав'язливе відчуття, що вони знайомі. І він почав панікувати. Викликавши до себе свого помічника, Ілля наказав:
-Збери мені всю інформацію про цього Матвія Чорного. Хто, звідки, де проживає, з ким проживає, хто батьки, брати, сестри і все інше. Я хочу знати про нього все- чим живе і чим дихає...Нехай твої люди прослідкують за ним.
   Новина про зраду Іллі швидко облетіла все місто і не обминула батьків Анжеліки.
-Не розумію, чому Ілля це допускає?!-Світлана Євгенівна гнівно кинула на підлогу газету з тією злощасною статтею.
-Невже ти не бачиш, що наша донька нещасна з ним?  Це я у всьому винен!-Анатолій Миколайович схопився за серце,- я винен в тому, що Анжеліка вийшла заміж за цього мажора!
-Любий, що ти таке кажеш? Вона щаслива! І не треба на кожному розі кричати про те, що вона нещасна! Бо недай Боже Ілля чи Едуард почують! Вони для нас скільки всього зробили, а ми такі невдячні...
-Світлано, відкрий очі! Ілля знищує Анжеліку! Невже ти не бачиш?!!- Анатолій Миколайович здивовано глянув на дружину.
-Тихіше, донька приїхала! 
   Анжеліка зайшла у вітальню, намагаючись усміхатися і бути щасливою.
-Привіт, мамо! Привіт, тату!
-Привіт, доню! Як ти?
-У мене все чудово...А чому ви питаєте? Щось сталося?
-Ти ж, мабуть, бачила новини...Сподіваюся, що ти не  віриш у всі ці нісенітниці...Ці писаки тільки те й роблять, що обливають  брудом  порядних людей...- Світлана Євгенівна  намагалася виправдати зятя.
-Звичайно, мамо, то все плітки, я в них не вірю,-Анжеліка поцілувала батька і маму і поспішила в свою кімнату.
   Ілля приїхав додому пізно ввечері, коли вона вже вклала дитину спати. Приїхав напідпитку і зі слідами рожевої помади на сорочці. Він так тихо зайшов до кімнати, що Анжеліка і не чула.
-Доброго вечора, кохана!- промовив він хрипким голосом, намагаючись обійняти її.
-Ілля, кажи що тобі потрібно, бо я вже буду приймати душ і лягатиму спати,- Анжеліка вислизнула із його обіймів і відійшла на безпечну відстань.
-Скажи, чому ти мене так ненавидиш? Пройшло вже п'ять років, а  я й досі чекаю, коли ти мене покохаєш. Досі сподіваюся, що у нас буде щасливий шлюб!
-Мене прирекли на цей шлюб, так чого ти від мене хочеш? Він не може бути щасливим!
-А я приречений кохати тебе мов божевільний,- Ілля наблизився до неї і міцно стис в обіймах, вдихаючи її аромат.
-Відпусти мене! Чуєш?- Анжеліка намагалася вивільнитися із його міцних рук.
-Я кохав тебе ще зі школи, кохав до безтями, і коли мені випав шанс отримати тебе, я ним скористався! Твої батьки самі зробили цей вибір, люба моя! Вони продали тебе мені!
   Анжеліка вирвалася з обіймів Іллі і вліпила йому ляпаса.
-Йди геть! Мерзотник!
-Але я не змінився! Я завжди кохав тебе! І кохаю! Я завжди хотів одружитися лише з тобою! Це ти передумала, ангеле мій, одружуватися зі мною!  А я всі ці роки мріяв про те, що ти мене хоч трішки покохаєш...  І коханку  завів для того, щоб у тобі ревнощі прокинулися! Адже якщо ревнуєш, то кохаєш! Але якщо хочеш - ми можемо припинити це- і тоді і твої батьки, і твій невдаха-братик, і ти вмить опинитися на вулиці! Без даху над головою, без копійки грошей, тому що у вас нічого немає! Я купив у твого батька всю вашу нерухомість і всіх вас! Не хочеш тут жити - можеш йти, але без дитини. Сина я тобі не віддам!
-Але ж це не твій син, і ти прекрасно це знаєш!
-А це ще потрібно довести! Він носить моє прізвище, мене називає батьком, живе в моєму домі, його виховую я, а не той злидень, який причетний до його появи на світ! А тест ДНК покаже такий результат, який потрібен мені, тому що я підкуплю всіх - і медиків, і суддів, і поліцію...У мене скрізь є зв'язки, люба моя! Не забувай це!
-Ти знаєш від чого я втомилася? Від того, що ти поводишся так, ніби ти тут господар.
-Але ж це правда...Твоя рідня тут ніхто, вони живуть в цьому домі тільки через тебе...
-Мене від тебе нудить! Я тебе ненавиджу!- прошепотіла Анжеліка.
-Я теж тебе кохаю! На добраніч, ангеле мій!- кинув Ілля.-Я втомився і йду спати.
 Анжеліка пройшла до своєї кімнати, вікна якої виходили в сад і замкнула за собою двері, боячись, що п'яний чоловік повернеться.  Її кімната  зі світлими стінами, прикрашена квітами і  книгами була для неї священним оазисом, де ніхто не міг поскаржитися ні на ароматні свічки, ні на музику, яка їй подобалася. В цій кімнаті Анжеліка медитувала і мріяла про Матвія.
 Вона  сіла за письмовий стіл, дістала із потаємного місця маленький різьблений ключик, відімкнула шухлядку і дістала свій щоденник. Перегорнувши сторінки, списані красивим рівним почерком та вклеяні світлини сина, вона відкрила чисту сторінку і почала швидко писати...
   Цей щоденник вона вела спеціально для Матвія. Розуміючи, що рано чи пізно він дізнається про сина і відчуваючи себе винною перед ним, вона намагалася записати в щоденнику кожен день, розповідала як малюк росте, які досягнення кожного дня були в його маленькому житті, записувала про своє життя, свої мрії і сподівання.
   Надійно заховавши щоденник, вона лягла спати. Довго не могла заснути, крутилася у ліжку, думала про своє життя, про сина, про Матвія, мріяла, що колись вони стануть справжньою сім'єю.
  Великий повний місяць світив прямісінько у вікно і заважав їй заснути. Вона встала з ліжка, підійшла до вікна, щоб зашторити штори і раптом побачила Матвія. Він стояв у саду, під розлогим канадським кленом, навпроти її вікна і  дивився на неї. 
   Анжеліка, не вірячи своїм очам, відчинила панорамне вікно, яке одночасно слугувало дверима на балкон, і спустилася ажурними кованими східцями у сад. І відразу потрапила у ніжні обійми коханого.
-Ліко, я так скучив за тобою,- прошепотів Матвій, ніжно цілуючи її.
-Я теж скучила за тобою...Всі ці роки я кохала тільки тебе і мріяла про зустріч з тобою...
   В обіймах коханого було затишно і спокійно. Десь далеко залишилося її реальне життя... Ілля... батьки...І у всьому всесвіті вони були лише вдвох. Матвій  пригортав її до свого серця і ніжно гладив її волосся.
- Я так втомилася...Моє життя- це суцільна мука. Я так більше не можу,- Анжеліка, не втримавшись, розплакалася, сильніше пригортаючись до коханого.
-Не плач,кохання моє...Я тебе врятую з цього пекла...Обіцяю...
-Анжеліко! Ти мене чуєш? Негайно відчини!- раптом пролунав зовсім поруч голос Іллі.  
   Анжеліка злякано озирнулася навколо- Матвія поряд вже не було, він розтанув, як сон, як ранковий туман, а вона лежала в ліжку у своїй кімнаті. Двері в сад були зачинені, а за вікном світило яскраве ранкове сонце. Ілля щосили стукав у двері і вимагав, щоб вона відчинила. 
   Вона зрозуміла, що Матвій  приходив до неї лише уві  сні. Зіскочивши з ліжка, Анжеліка відімкнула двері і ледве встигла відскочити від них, як в кімнату влетів зляканий Ілля. Побачивши Анжеліку, він в паніці схопив її в свої обійми і міцно притис до себе.
-Анжеліко, ангеле мій, дякувати Богу ти в порядку,- полегшено прошепотів він.- Дякувати Богу! Я так злякався, що з тобою щось трапилося...Злякався, що можу  втратити тебе...
-Зі мною все нормально. А що власне трапилося?-здивувалася вона.
-Навіщо ти зачинилася в кімнаті?- суворо запитав чоловік, пильно вдивляючись їй у очі.
-Я випадково зачинила двері, а потім заснула.
-Більше ніколи так не роби! Чуєш? Більше ніколи не смій зачинятися в кімнаті!!!  Не смій!- Ілля суворо подивився на дружину.-Ти мене почула?
-Так, почула...Більше не буду,- приречено зітхнула Анжеліка.
-Доречі, у нас ввечері будуть гості, я запросив  на барбекю нашого нового партнера, Матвія Чорного, так що будь люб'язною, приготуйся зустрічати гостей.