Глава 5. Вічне Царство

Пан Іван вже тривалий час лежав на узбережжі моря та ніжився теплом сонця. Він споглядав, як рибалки швартували свої рибальські човни, дістаючи тенета та випорожнюючи трюми від риби. Незважаючи на спекотну погоду бажаючих купити свіжу рибу одразу, як черговий човен повертався з середи моря, було чимало. На березі кипіла торгівля. Штучно створений приморський базар був у розпалі. Де-не-де траплялися сутички покупців за ласий шматок рибини. Мала за розмірами рибина навіть не розглядалася і одразу йшла на сніданок собакам, кішкам та іншим свійським тваринам яких було досхочу на узбережжі. Діти бігали поміж рядами, допомагаючи батькам рибалкам продати якнайбільше улову. Хто раніше спорожняв човен від риби, хутко повертав його назад в море за наступним уловом, допоки йшло клювання. Бо сонце наближалось до свого зеніту і риба тікала де глибше. А дехто вже не повертався назад у море, бо зіпсував тенета і сидячі на березі латав їх без спеціального знаряддя. Хаотичний ринок поступово розходився і галас вщухав. Човни прибували і ставали на якір.

Очкування затягнулось і пан Іван знайшов собі нову забавку. Він пильно стежив за равликом, який долав повільно відстань від одного камінчика до іншого. Зрештою взяв його собі на руку. Равлик сховався до свого будиночку. Згодом висунув ріжки, перевіряючи територію на рахунок безпеки і почав сам повільно вилазити назовні. Іван підвів голову і черговий раз оглянувся навколо, когось очікуючи. Нарешті побачився знайомий силует сивочолого чоловіка за охайною борідкою. Іван скочив на ноги.

- Скоро вже будуть. Треба ще трохи зачекати, - відповів сивочолий чоловік

Сінкін підійшов в притул до Івана і сів поруч. Іван сів на землю і миттю розшукав свого равлика, з яким бавився і знову взяв його на руку.

- Дивне це творіння, равлик. Мабуть найдивніше з усіх. Скрізь носить з собою свій будиночок. Як би далеко не пройшов, куди б не заліз, чим би не займався, твій будинок завжди з тобою. Почуваєшся впевнено.

- Кожна особистість носить з собою скрізь в своїй уяві власний будиночок. Власну уяву про щастя і успіх, модель поведінки, родинні цінності, побудову стосунків. І цей всесвіт вони приносить з собою в усі сфери життєдіяльності, де з’являються, - відповів Сінкін.

-  Я ніколи так не дивився, - здивовано поглядаючи на равлика, сказав Іван

- Кожен з тих, кого покликав Вчитель належить до різних соціальних груп, професій та національностей. І до зустрічі з Вчителем також мав в душі власний будиночок і власну уяву про життя.

- Хто ці люди? – спитав Іван.

- Звичайні і разом з тим ні, - відповів Сінкін і додав, - Ось той височенний з кучерявою шевелюрою виріс в родині рибалок, де все вирішував лише міцний кулак батька, тому і сам став суворим зі своїми дітьми. Таким самим чином будував стосунки зі іншими рибалками і тримав у страху усю родину. Ось той зі шрамом на пів обличчя та суворим червоним лицем і сокирою на мотузці, належить до радикальної групи нацменшин, які відстоюють свої права на незалежність усіма методами. Колись уся його родина загинула в сутичці з солдатами, захищаючи свій маєток, коли ті прийшли збирати данину. Носив образу у своїй душі і вирішив помститися. Пішов до зилотів, допоки не почув вчення Вчителя про Царство Небесне. Ось цей молодий хлопчина років шістнадцяти подає рибу імператорській родині. Коли він почув слова Вчителя про те, що існує інше Царство – царство любові і воно знаходиться у серці; що в ньому можна жити, щоденно відчуваючи мир, любов, радість і спокій в душі, вирішив приєднатися до Вчителя, бо ніколи не мав батьківської любов і виріс у сирітстві. Кожна людина – це окрема історія про біль душі, який вони носили із собою всюди, де з’являлись, наче той равлик.

- Чому ж Вчитель обрав таких проблемних людей?

- Усі вони мали бажання щось змінити в житті людей. Вони не думали лише про свої негаразди, а відчували біль людей навколо. Часто-густо для цього використовували неправильні методи, бо не бачили кращого прикладу і не знали як інакше.

- Тобто серед них багато злочинців?

- Біль та безвихідь штовхає людей на злочин. Змінивши їхні думки, до них прийшло інше бачення світу, а разом з тим прийшов мир з Богом, мир з собою та мир з оточуючими. Вчитель відкрив їм небесні знання і їх внутрішній світ змінився. Вони стали мешканцями Царства Божого, яке знаходиться у серці та душі, і їхнє життя змінилось.

- Це я добре зрозумію, як бувший політик. Кожен можновладець створює країну лише за тим баченням світу та царства, носієм якого він є. Тому як може йтися про зміни в країні на краще.

- Як сам каже Вчитель: «Отче наш, що є на небесах! Нехай святиться Ім'я Твоє. Хай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь». В цьому і полягає Його місія, щоб люди вже на земля могли почуватися і жити в своїй душі, як на Небі. В цьому полягає і воля Отця Небесного.

- Я завжди думав, що мова йдеться про релігію, - сумно сказав Іван.

- Вчитель вчив про внутрішній стан душі, про найвищу ступінь радості, - блаженства, - що може мати особистість, як тільки стане мешканцем Царства Божого ще на землі. Побудує храм в своєму серці за своє життя і переселиться в нього у вічну обитель Під Небесами. На противагу тим болям, з якими живуть люди і наділяють негативну енергію силою руйнування.