Глава 3. Історія капелюха

Величезний натовп розтягнувся на декілька десятків кілометрів. Скільки око могло осягнути зором, повсюди були люди. Дорога йшла між горами в пустинній місцевості. Смужка живого натовпу вкрила весь серпантин дороги між горами. Серед людей панувало свято. Чулися радісні окрики та співи.

Стояла дуже спекотна погода. Сонце вже знаходилось в зеніті та палило щосили. Спека знесилювала і весь час хотілося пити. Натомість натовп наче не помічав спеку і продовжував святкування. Юрби водили хороводи, дехто грав на тимпанах та закликав у танок, на що з радістю погоджувалися інші. На пів оголені чоловіки пили вино з бурдюків, верещали щосили та піднімали на руки жінок, кружляючи навколо себе.

Віслюки і верблюди, які тягли обози з речами та різними коштовностями наче підспівували та пританцьовували з натовпом. Мекання свійської тварини розрізало повітря ще голосніше за людські голоси. Маленькі діти лизали якісь солодощі, сидячи абсолютного голими та босими на обозах, замурзані у всіляку багнюку. Музика лунала звідусюди. Здавалось наче вся пустеля гудить, а гори рухаються від тупоту, викриків та п’яного людського гомону. Все відбувалось вже досить тривалий час. Гомін святкування не вщухав, а спека посилювалась. Дорога в пустелі серед гірської місцевості не закінчувалась, але здавалось, це зовсім не хвилювало людей, особливо жінок, які уважно переглядали коштовні єгипетські коштовності. Приміряли кліпси, гривні та кільця, приміряли легкі та шовковисті сукні, причепурювались духмяними маслами та духами з запахом лаванди. В повітрі стояло різноманіття запахів, починаючи від людського поту, тваринних випорожнень, горілчаних виробів до різних ароматизаторів. Але це нікого не бентежило. Національне свято було у самому розпалі. Як нарешті в повітрі стала відчутною волога. Десь поблизу була вода. Дихати стало набагато легше. Ці зміни відчули майже всі, що викликало ще більше радості у натовпі.

- Море! Море! – заголосили чоловіки

- Вода! Нарешті вода, - понісся гомін натовпом далеко назад в пустелю, де видно було нескінчену смужку людей.

- Ми врятовані!

Крики радості посилились з більшою силою, ніж до цього моменту. Уся пустеля зірвалась від голосного крику, і здалося, наче це був землетрус. До гори полетів чоловічий та жіночий одяг, якого і там було замало на людях. Переважно льняні туніки, або зіткані з мішковини та підперезані поверх них шкірними пасками балахони, солом’яні головні убори - капелюхи та жіночі і чоловічі хустинки та пов’язки. Також щось на кшталт плащів з тканими – мантії, якими прикривали обличчя від піску, скажених променів сонця та вітру.

- Він це зробив!

Як раптом з кінця натовпу, із самісінької глибини пустелі, роздираючи гори, почав здіймалися крик відчаю та страху, який набирав сили, летів наче земля почала падати в безодню разом с людьми. Цей жах наближувався до тих, хто знаходився в голові натовпу. Ще не можливо було зрозуміти що сталося, але вся тримільйонна громада стрепенулась і стан святкування маже одразу, за мить змінився на занепокоєння, жах в очах та галас страху. Атмосфера різко змінилась. Запанував відчай, які нісся пустелею до тих, хто був на чолі юрби.

- Фараон!

- Фараон зі своїм військом наздоганяє нас!

- Нам усім кінець. Ми помремо!

Щойно галас досяг голови колони та прийшло осмислення того, що саме відбувається, здійнявся ще більший галас. І разом з ним натовп кинувся щосили бігти вперед. Перекидаючи вози з усіляким добром, перестрибуючи віслюків та свійські тварини, які вискочили з розламаних кліток, що попадали з возів, та хапаючи дітей, натовп хаотично рушив в бік колони, де не їх думку мало бути спасіння. Спотикаючись, підводячи літніх людей, натовп спровокував затор руху, якого не спостерігалось до цього моменту. Люди почали штовхатись та кричати одне на одного, підштовхуючи рухатись швидше. З натовпу почало лунати в бік очільника:

- Він привів нас на смерть!

- Нам немає де сховатись!

- Тепер нам усім кінець!

Натовп побіг, не озираючись. Інстинкт самозбереження переважив всі інші інстинкти. Люди просто бігли здійнявши галас. Нарешті гори скінчились і натовп опинився на узбережжі моря. Частина берегової зони представляла собою п’ятачок піщаного пляжу оточеного з всіх боків горами.

Останні рештки натовпу продовжували добігати та розпорошуватися узбережжям заповнювати вщент простір перед морем. Разом з добігаючими змовкав галас, який різко змінювався на тишу. Тишу безпорадності та відчаю. Тишу перед бурею невдоволення. Люди опинились у природній пастці. Попереду безкрайнє море, а позаду гори. Далі пустеля по якій вже женеться фараон з тисячами першокласних воїнів, одної з кращий армій у світі.

Переосмислення тривало не довго. Шум морський хвиль змінився хвилею невдоволення, відчаю та гніву на свого лідера. Очільник стояв незворушно лицем до води і спиною до натовпу. Він тримав руки до гори і стояв мовчки. В одній руці у нього був величезний посох. Сам був одягнений у коричневого кольору щільний балахон з льону або мішковини в сандалях на босу ногу та у солом’яному капелюху.

Пану Івану, який знаходився серед натовпу цей капелюх здався знайомим. Нарешті лідер обернувся до людей. Це був сивочолий чоловік з бородою. Пан Іван розпізнав за масивною бородою Сінкіна і був радий та здивований одночасно.   

- Зроби що не будь! - Залунали голоси з натовпу.