Частина 4. Душевне життя. Глава 1. Душевний будинок

Пан Іван йшов уздовж морського узбережжя вже тривалий час, але досі не зустрів жодної живої душі. Він постійно озирався з надією когось побачити, але так нікого і не зустрів. З часом його погляд зосередився на дивовижній красі природи, яку він ніколи не бачив. Він взагалі мало їздив на моря і в екзотичні країни, тому що постійно був зайнятий. Але, навіть ті узбережжя, які йому пощастило відвідати, і близько не могли зрівнятися з тією красою, яка відкривалася погляду. Вода в морі була абсолютно прозорою настільки, що з легкістю можна було розгледіти до найменший деталей усе морське дно. Рослинності на березі майже не було. Натомість морські рифи, валуни, острови та корали мали надзвичайний вигляд. Самотні оазиси швидше були виключеннями. Але найбільше його увагу привернуло небо. Іван часто літав літаками і завжди дивувався тому, що небо на висоті вище за 15000 км зовсім інше. Воно має насичені і глибокі тони. Тут небо було таким самим. Від самого горизонту в височінь над головою воно було дуже насиченим і становило якийсь неосяжний купол по колу. І так само відчувалася близькість до космосу і відчуття чиєїсь неземної присутності.

Нарешті на горизонті з'явилися обриси будинку. Це був перекритий масивним дахом будинок. Будівля стояла самотньо на березі моря. По периметру будинку височіли сім величезних колон. Коли Іван підійшов ближче, він побачив що колони були висічені з каменю у вигляді бовванів.

Раптом за однієї з колон з'явилася людина з мотузкою в руках. Він старанно обмотував мотузкою колону. І тут Іван помітив, що всі ці колони були зв’язані між собою і утворювали єдиний ланцюг. Тільки наблизившись стало зрозуміло, що це не мотузка, а металевий прут, який поєднував усі колони у замкнене коло. Людина обернулась до Івана. Це був Сінкін.

- Добридень, пане Іване. Ви вчасно. Скоро почнеться і нам треба знаходитись всередині кола.

Пан Іван був нескінченно радий зустріти знайоме обличчя Сінкіна і навіть потягнувся до нього, що обійняти, але вчасно отямився і зупинився. Він обережно проліз під дротом в середину до Сінкіна, і ледь встиг щось спитати, як цієї самої миті дротами побіг струм і почали з’являтися блискавки по всьому колу. Блискавки об’єднались в оду потужну блискавку, яка бігла дротом і боввани почали виблискувати якимось фіолетовим кольором. Земля під ногами і весь будинок наче опинився в середині Північного сяйва. Раптом боввани почали вже самі випромінювати сяйво та перетворились на потужні прожектори, які єдиною силою засвітити високо у небо. Іван підвів голову до неба і побачив, як небо над будинком наче відкрилося. І крізь цей небесний люк з’явились Ангели у білих одежах. Кожен з них тримав в руках глечики з рідиною до верху. У цей момент Іван відволікся. Він побачив як такі самі стовпи світла звідусіль пробивали небо, яке стало схоже на решето. Білі Ангели з шістьома крилами спускалися в кожний такій отвір із світла і перекидали судини з рідиною. Дивовижні краплі з глечиків почали падати на Івана. Але замість очікуваної води, це скоріше були промінчики або світлячки, які припорошували все тіло і починали виблискувати різноманітними кольорами небесного окрасу. За мить все скінчилось. Іван продовжував розглядати свої руки. Вони яскраво світилися. Пан Іван озирнувся, щоб знайти Сінкіна.

- Де ми є?

- Це - Піднебесся, - відповів спокійно Сінкін

- Я помер?

- Смерті не існує. Особистість переходить з одного стану життя в інше.

- Тобто я все ж таки помер? – перепитав Іван.

- Життя - це Вічність на паузі. Воно дано Абсолютним Розумом для того, щоб побудувати та обладнати місце спокою для вічної душі.

- Але я інакше уявляв собі місце вічного спокою.

- Ті хто знайшов спокій душі за земного життя, отримують його тут.

Пан Іван поглянув на свої руки, які досі випромінювали світло і тільки-но хотів запитати про щось Сінкіна, як той одразу випереджаючи запитання, відповів:

 - Так. Небеса знаходяться там, звідки приходили Ангели. Але час ще не настав. Це станеться, коли всесвітом пролунає остання труба. А поки що підемо я покажу вам помешкання, яке ви побудували для своєї души.

- А що це було? – продовжуючи розглядати свої руки, які досі продовжували випромінювати світло, перепитав Іван.

- Це відповіді на молитви. В Піднебессі ведеться головна битва за людські душі. - сказав Сінкін та рушив у напрямку будинку.

Щойно вони підійшли до будинку впритул, Іван зміг розглянути його детально і був здивований архітектурним рішенням. До будівлі вели сходи. Їх було рівно шість і кожна з них була поіменована. Перша сходинка, яка щільно стояла не землі називалась «Значимість». Друга – «Час». Третя – «Прийняття». Четверта – «Спілкування». П’ята – Людяність. Шоста – «Рішення проблем». Пройшовши всі шість сходинок і опинившись на ганку перед будинком, Іван озирнувся і спитав у Сінкіна їх значення.

- Перш ніж особистість відкриє вам двері свого серця і пустить кого-небудь в храм своєї душі, ви маєте знайти шлях у її внутрішній світ. Більшість людей намагаються одразу вломитися в життя інших. І якщо їх не запрошують через парадних вхід, лізуть у вікна. Але мудра людина поважає особистий простір і не заходить без запрошення. Сходинка за сходинкою формується довіра та стосунки. Перш ніж дозволити комусь увійти в життя, особистість хоче бути впевненою, що вона для вас складає «Значимість». Що вона є для вас цінністю і ви ладні приділити їх стільки «Часу», скільки знадобиться. І навіть після того, як ви зробили вже декілька кроків справжнє «Спілкування» душа до душі станеться лише тоді, як особистість переконається, що її «Приймають» такою як вона є, без осудження або зверхності; за нею залиши право бути самою собою з її віхами і недоліками. Саме у цьому і полягає «Людяність» - найвищий прояв Духовності. Лише тоді можлива взаємодія та «Вирішення проблем». Ви обрали такий шлях у своєму земному житті, тому змогли побудувати ці підмурки будинку тут. Не кожен на це здатен, тому маєтки не витримують часу. Бурі, урагани та вітри навалюються на будинок. І якщо він не має міцного підмурку – руйнується.