Частина 3. Новий день Глава 1. Незнайомець

Пан Іван йшов рідним містечком, знайомими старовинними вуличками з магазинчиками вздовж дороги, вітаючись з перехожими, яких він знав в обличчя. Його погляд ненароком кинувся в далечінь. На горизонті з’явилась незнайома людина, яку власник кав’ярні ніколи раніше не бачив у себе в закладі.

Незнайомець був високого зросту з прямокутною фігурою, і пропорції тіла були приблизно однакові. Він йшов твердою, але трохи незграбною ходою, з неприродним напругою в ногах. Незнайомець був дуже затиснутий, від чого його хода здавалася ще більш скутою, демонструючи невпевненість.

На ньому був подовжений двобортний піджак з довгими лацканами, квадратними полами і клапанами на кишенях; брюки білого кольору з одиночної стрілкою і вилогами. Сорочка зі стандартним комірцем. Краватка в горизонтальну смужку. Збільшені підплічники піджаку, горизонтальні лінії на краватці і кишенях робили незнайомця більш потужним в плечах. Що надавало видиму твердість і впевненість, за якими чоловік, швидше за все, намагався приховати свою чутливу натуру. Яскравий синій колір піджака привертав до себе увагу. Краватка була зав'язана маленьким вузликом, що візуально робило високого чоловіка крупніше.

Незнайомець йшов містом не поспішаючи, розглядаючи дорогою все навколо, стримуючи свої жести і намагаючись зберігати спокій. Сонце яскраво світило в очі, і було помітно, що обличчя відображає його внутрішню напругу. Вуглисте довгасте обличчя прикрашали екстравагантні окуляри без оправи, що закривали мигдалеподібні очі. Коротко стрижене волосся ідеально виглядало з прямими бровами, виступаючими вилицями і тонким прямим носом. Ледь помітна сутулість, а також почергове піднімання і опускання плечей говорили про те, що його терзають сумніви, і він трохи пригнічений.

Поява нової людини в маленькому містечку - це вже неабияка подія. Рідко хто навідувався до провінційного суспільства. Тим не менше чоловік добре орієнтувався на місцевості. Було помітно, що він точно знає, куди прямує.

Пан Іван вдивлявся в незнайомця, і в міру наближення вже міг розглянути обличчя. Щось невловиме, але до болю знайоме було в цьому обличчі. Де ж він міг бачити ці риси? Сумнівів не було. Це був його старший син Микола! Минуло двадцять років. Він став справжнім чоловіком.

У дитинстві Микола був дуже глибоким хлопчиною, і його мовчання часом говорило голосніше за будь-які слова. Здавалося, що він завжди все розуміє, все відчуває, мудро оцінює, але шанобливо мовчить, не прагнучи бути вискочкою. Іван ніколи до кінця не розумів, що насправді коїться в душі старшого сина. Микола завжди помічав всі деталі і глибоко пропускав через себе, при цьому ніколи не демонструючи свої почуття. Він сприймав оточуючих людей, по-своєму, намагаючись зрозуміти їхні мотиви і внутрішні прагнення, а не спираючись на видимі факти. Тому здавався власному батькові мислителем, а не прагматиком. Він відрізнявся тим, що багато часу приділяв дрібницям і деталям. В очах батька-політика, якого цікавив швидкий результат, це робило Миколу «повільним», «неслухняним» та «неблагонадійним».

Батько і син йшли назустріч один одному. Відстань довжиною в кілька десятків метрів, яка скорочувалася між ними з кожним кроком, була фінішною прямою двадцятирічного прагнення побачитися. Вони зустрілися просто посеред вулиці:

- Добридень, синку, - стримуючи свої почуття, сказав пан Іван.

- Добридень, тату, - не менше стримано відповів Микола.

Іван не знав, як реагувати, що говорити і про що питати. Йому хотілося обійняти сина, але він стояв і розглядав молодого чоловіка. Пауза тривала не довго.

- Мені потрібно зайти в декілька місць і ми зможемо йти додому, - сказав Іван, машинально вказавши рукою в бік будівель.

Дорогою до дому батько і син не обмовилися жодним словом. Іван обмірковував усі можливі причини візиту сина і готувався до різних сценаріїв розвитку подій. Всі аргументи здавалися вірними, та й причин було більш ніж достатньо. Він готувався до найгіршого варіанту.