Глава 7. Ранкова вистава

- Ти зачекався чи зажрався? Не даєш спати! - звертаючись до птаха, сказав Іван, і продовжив після паузи, - хоча все вірно, рахунок один-один. Я тебе розбудив вночі, ти мене вранці.

Пан Іван дістав із шафи над умивальником коробку з кормом і насипав в клітку.

- І-і-і-істина, - прокричав гучно папуга, махаючи крилами, і приступив до сніданку.

Снідати на самоті було для пана Івана звичною справою, хоча ще кілька років тому компанію йому складала пані Такашко, літня домогосподарка, яка свого часу влаштувалась працювати в будинку Івана після відходу Лізи. Пані Такашко померла. Залишився лише ненажерливий і ледачий папуга, який вивчив за всі роки тільки одне слово і кричав його постійно.

Спілкуватися з ним часом було нестерпно. Коли на кожне твоє слово ти чуєш у відповідь: «Істина», починаєш замислюватися перш ніж сказати що-небудь. Але іноді це надихало і підтримувало:

- Справи у нас не дуже.

- І-і-і-істина.

- Але все налагодитися, так?

- І-і-і-істина.

Холодне сонце проникало своїми яскравими променями крізь кухонне вікно. Ці золоті промені стелилися по столу і стінам, висвітлюючи порошинки, які весело кружляли в повітрі. Пан Іван зупинив свій погляд на цій божій красі. Здавалося порошинки не просто безглуздо літають, а танцюють у вишуканому танку, виконуючи хитромудрі па. Вони чіплялися одна за одну, розліталися і знову зближалися в парному танку відточеними рухами. Іван по-дитячому милувався ними і намагався зрозуміти, який саме стиль танцю підходив їм найбільше. «Напевно, все ж таки, танго!», - подумав про себе господар, пильно спостерігаючи за феєрією.

«Як дивно влаштований світ! - думав Іван, - Папуга, немов третій дзвінок в театрі, кличе тебе у портер. Коли глядачі на місцях, починається вистава. Прожектори висвітлюють зал і на авансцені з'являються актори. Увертюра починається з танго, в якому бере участь безліч танцюристів, які намагаються передати глибокий зміст і послання в своєму майстерному танці. У цей момент вступає оркестр з пташок, мелодія яких проникає через відкрите вікно. Ліс за будинком підключається до ансамблю акторів і музикантів шелестом свого листя в ніжному подиху вітру. Музичний і світловий супровід надають мистецтву особливий божественний подих».

Пан Іван, напевно, ще б насолоджувався спогляданням цього дійства, але гучне «І-і-і-істина» вирвало його з роздумів. Папуга закінчив свій сніданок і повідомив про це своєму господареві.

- Будь ласка! - відповів Іван, з ніжністю глянувши на свого папугу. - Який чудовий ранок подарував нам Господь! - продовжив Іван, звертаючись до Сінкіна, - вистава «Бабине літо».

Насолодившись божим чудом пан Іван став до плити з наміром заварити каву. Він дістав кавоварку, але виявив, що запаси кави практично вичерпані. Остання порція, яку вдалося знайти, засмутила власника кав’ярі:

- Чоботар без чобіт! - сказав він сам собі під ніс, - шкода, що немає пані Такашко. У неї такого неподобства ніколи не траплялося.

Приємні відчуття нахлинули на Івана після спогадів про пані Такашко. Ця літня, але бадьора та енергійна жінка фактично врятувала Івана від затяжної депресії, ставши матір'ю і другом на багато років. Дивовижне терпіння і розуміння, які вона проявляла перші дні перебування в якості домогосподарки, схилили Івана згодом прислуховуватися до її мудрих слів і порад. Але, мабуть, найголовнішою її якістю було вміння мовчати і слухати. Іван вже звик до того, що жінки в його житті завжди бурхливо реагували на будь-які його слова, не стримуючи себе в емоціях. Пані Такашко ж вміла терпіти, так довго, що Іван сам починав запитував в неї, що вона думає з того чи іншого приводу. Але найбільшим відкриттям стало усвідомлення того, як сильно він потребував материнської присутності…

Після розлучення і переїзду, мати змушена була багато працювати на декількох роботах і додому поверталась за північ. Здебільшого, вона морально була відсутня в життя Івана практично до самої смерті. Він був наданий самому собі, і ті рідкісні моменти, коли мама проводила з ним час, були скоріше винятком. Мати була ще молода і намагалася влаштувати своє особисте щастя. Іван ревнував маму до кожного нового чоловіка, який намагався грати роль його батька. Згодом емоційний зв'язок з мамою настільки ослаб, що сама мати не проявляла до сина ні інтересу, ні жорсткості за проступки.

Перший час маленький Іван не міг звикнутися із самотністю. Він чекав мати допізна, хвилювався, визирав у вікно, намагаючись розгледіти мамин силует на темних вулицях, і, не дочекавшись, засипав від втоми. Вранці він завжди намагався прокинутися раніше, щоб застати маму вдома і провести з нею час перед школою. Варив мамі каву і готував яєчню. Ці ранкові години були острівцями щастя, коли мати була поруч і належала тільки йому.

Згодом, коли мама стала пропускати ранкові години з сином через незручний графік з новим підробітком, Іван намагався зробити їй приємне. Він  виконував всю роботу по дому, ходив по магазинам, готував їжу. Мама ж натомість ставала більш роздратованою і сердилась через дрібниці. У такі моменти Іван боявся її чимось засмутити або розсердити, тому йшов до своїх іграшок, залишаючи її одну.

Все частіше Іван став чути від мами невдоволення життям і нарікання на чоловіків. Напевно саме тоді Іван і вирішив стати успішною людиною, яку б ціну не довелося платити.

Коли мати не сердилась, вона була зайнята влаштуванням особистого життя, і Івану це набридло. Він став звинувачувати маму в тому, що вона приділяла час всім, окрім нього. А згодом, взагалі закрився у собі. Емоційна прірва зростала з кожним днем. Мати і син почали жити в «паралельних світах», зосередившись кожен на собі. Іван перестав звертатися до мами за допомогою і порадами. Став дорікати їй за розлучення і за те, що тато пішов з її вини. Це ще більше утворювало між рідними людьми прірву нерозуміння, ворожості, агресії. Іван вважав мати зрадником: вона позбавила його батька, дитячого щастя, а тепер взагалі відає перевагу іншим чоловікам. Коли мама померла і залишила Івану у спадок лише борги та безліч інших проблем, ненависть до матері посилилась. Ці почуття по відношенню до жінок супроводжували його все життя, тому йому було вкрай складно будувати з ними відносини. Остання близька людина, яка б мала надавати впевненість в собі – мама, - принесла глибоке розчарування і замкнутість.