Повернувшись в передпокій, пан Іван попрямував до шафи, розшукуючи якусь річ. Довелося покопатися в речах, перш ніж потрібна світлина була знайдена. Це була нелюба світлина, яку він з якоїсь причини зберігав серед паперів. На відміну від грамот, нагород і подяк, які з гордістю красувалися в шафі і завжди були в центрі уваги рідкісних гостей, стара і курна фотокартка, яку він зараз тримав в руках, нагадувала про юнацькі роки. На ній був молодий симпатичний хлопець років сімнадцяти в мантії випускника коледжу. Але ця світлина таїла в собі підліткову образу, яка супроводжувала юнака всі роки. Знімок зберігав спогади про найскладніший період життя, коли довелося заплатити величезну ціну, щоб залишитися людиною .
Іван знайшов оком крісло і попрямував до нього, продовжуючи вдивлятися в фото. Підійшовши впритул, він повільно занурився всім тілом в крісло і витягнув ноги вперед. Світлина ожила в його пам'яті, повертаючи в той складний час. Картини, почуття і переживання нахлинули на літнього чоловіка з такою силою, що він прикрив очі правою рукою…
Мама померла, коли йому було шістнадцять, від раку, так і не пробачивши батька. Довго мучилася від страшного болю і постійно згадувала перші роки свого заміжнього життя. Посмішка на її обличчі змінювалася болем протягом декількох місяців. Весь тягар дорослого життя впав на плечі юного Івана. Мама була єдиною світлою і доброю людиною після того, як вони переїхали зі свого будинку в однокімнатну квартиру. Тепер вона пішла, залишивши хлопця самого. Усвідомлення відповідальності за життя прийшло одразу, як тільки потрібно було сплачувати за рахунками. Родичів в цьому місті не було. Тільки зараз юний Іван усвідомив, що значила для нього мама.
Суворі роки вимагали суворих рішень. У перший рік після смерті мами було найважче, тому що довелося ламати звичний графік життя і робити колосальні зусилля над собою, щоб не здатися. Ночами доводилося працювати вантажником в магазині. Вдень потрібно було вчитися, ввечері спати лише пару годин. Грошей ледь вистачало, але за рік вдалося позбутися боргів.
Спочатку часто-густо хотілося знову «залізти на яблуню», сховатись в «оглядовій вежі» та перечекати. Виснажений, втомлений підліток відчував себе зрадженим і кинутим напризволяще в цьому лякаючому своїм не визначенням світі. Колись його зрадив тато, позбавивши дитинства, тепер зрадила мама, яка залишила його самого. Потрібно було шукати опору в собі і повторювати собі постійно:
"Нічого страшного. Це для мене тільки виклик! Ця обставина штовхає мене діяти і взяти долю у свої руки! Що мене не вб'є, то зробить мене набагато сильнішим! Я створю свою долю сам, тому що справжня особистість творить своє майбутнє самостійно». Ці афірмації давали сили рухатися далі і долати біль. Коли фізично не вистачало сил, доводилося шукати нові слова натхнення. Справи та досягнення стали критеріями особистості, за якими згодом юнак буде оцінювати весь світ і приймати людей тільки за справами, а не по суті того, хто ці люди є. Товаришувати лише з тими, хто багато над собою працює, і уникати тих, в кого немає видимих досягнень.
Пан Іван дивився на світлину з сумом в очах і звернувся до юнака на фото:
- Якби ти тільки знав тоді, який злий жарт з тобою зіграє життя. Яким ти станеш гордим, дивлячись зверхньо на всіх. Яким станеш зарозумілим, приймаючи і оцінюючи людей тільки по справам, і злузуючись з «невдах по життю», вважаючи їх дурними ледарями. Яким станеш критиканом, отримуючи особливе задоволення від людських невдач, публічно висміюючи недоліки. Яким станеш пихатим, прагнучи визнання від усіх, хто не зміг подолати обставини і зробити себе сам! І як шкода, що розуміння природи твого прагнення, що переховувалась в спробі захистити свою зламану самооцінку, прийде занадто пізно, після того, як ти втратиш все, заради чого жив!
Пан Іван підвівся і поклав фото на місце, серед запорошених паперів і різноманітних вирізок з газет. Тепер його погляд був прикутий до самої верхньої полиці шафи, де красувалися розкішні предмети, що нагадували про успішну політичну кар'єру.
- Але ж біль, з яким тобі доведеться стикнутися, був даний Богом, щоб врятувати твою душу і навчити любити людей, а не самостверджуватися за їх рахунок, - додав пан Іван на прощання юнакові зі світлини.