Глава 5. Пані Танко

- Доброго ранку, пані Танко

- Доброго ранку, пан Іван, - відповіла молода особа, завершуючи боротьбу  із своєю парасолькою. Вона пройшла через всю кав’ярню і сіла біля вікна. Звідси відкривався чудовий вигляд на місто. Старі вулички добре проглядалися, і не було видно цієї жахливої калюжі біля входу. У гарну погоду з цього місця можна було непомітно спостерігати за перехожими. Пані Танко, по можливості, вибирала саме це місце і сиділа біля вікна годинами.

- Скажіть, пане Іване, що це за чоловік щойно вискочив, ледь не штовхнувши мене в калюжу?

- Він завжди приходить раніше вас, тому ви з ним не могли бачитися. А сьогодні він затримався трохи довше.

- Що ж його так схвилювало?

Це питання прозвучало дуже тихо і адресувалось не до пана Івана, який не міг його почути, перебуваючи на іншому кінці кав’ярні, а скоріше самому пану Самосько. Після цих слів пані Танко занурилася в глибокі роздуми, пильно видивляючись щось у вікно.

Дощ став потроху вщухати. До кав’ярні потягнулися люди. Новими відвідувачами були хлопець з дівчиною, мабуть студенти, які підірвали тишу кав’ярні гучним розкотистим сміхом, тільки-но переступивши його поріг. Їх безтурботні і веселі обличчя сяяли від щастя. Вони про щось голосно говорили, сперечалися і багато сміялися.

Пані Танко подивилася в їхній бік. Вона не приховувала явного невдоволення такою поведінкою. Задума на її обличчі змінилася роздратуванням. Вилиці напружилися, дихання почастішало, а тендітна жіноча ніжка під столом затряслася. Вона різко встала, демонстративно відсунувши стілець, на якому сиділа, так що скрип від дряпання паркету, пронісся по всьому приміщенню, і голосно цокаючи каблучками, підійшла до барної стійки. З якоюсь нервозністю в голосі, і постійно озираючись у бік студентів, наче даючи зрозуміти, що все її обурення адресовано саме їм, вимовила:

- Пан Іван, можна склянку чорного чаю з цукром і круасан!

Молоді люди продовжували голосно сміятися, відкидаючись від задоволення на спинку стільця, не звертаючи жодної уваги, на пані Танко. Жінка продовжувала стояти, чекаючи поки власник кав'ярні виконає її замовлення, і роздратовано стукала пальцями по барній стійці.

В цей момент відчинилися двері, і до кав'ярні зайшли нові відвідувачі. Пані Танко голосно вдарила долонею по барній стійці, глибоко зітхнула і, більш не чекаючи свого чаю, вирушила на місце біля вікна. Її бажання усамітнитися і залишитися один на один зі своїми думками, остаточно розвіялася. У неї була затяжна депресія!

Пан Іван прийняв замовлення у нових відвідувачів і приніс за столик довгоочікуваний чорний чай пані Танко. Вона дивилася у вікно абсолютно порожнім поглядом. Закинувши ногу на ногу, і витончено погойдувала правою ногою, при цьому схрестивши руки на грудях. Коли пан Іван зібрався пройти на своє робоче місце, жінка взяла його за руку і, пильно подивившись прямо в очі, з відчаєм у голосі, промовила:

- Посидьте зі мною. Ви єдиний, кому я можу довіряти в цьому самотньому світі.

Пан Іван присів за столик.

- Що турбує вас, пані Танко?

- Я маю все те, про що мріяла. У мене чудовий чоловік, чудові діти, які приносять мені тільки радість. Я не повинна скаржитися на життя. Але я не відчуваю себе щасливою!

- Що ви вкладаєте в поняття щастя? - запитав пан Іван.

- Я завжди думала, що це - хороша сім'я, вірний чоловік, слухняні діти, успішна кар'єра. Я маю це в свої двадцять вісім років! Але я не щаслива! Чому? Чому я не бачу сенсу в житті? Чому мене стали дратувати діти? Чому я постійно чіпляюся до свого ідеального чоловіка? Чому, пане Іване, чому?

- З цими питаннями вам варто було б звернутися до психолога.

- До психолога? - з роздратуванням у голосі промовила пані Танко, відвела в сторону очі і, примруживши їх, подивилася у вікно.

- Якби ви знали, пане Іване, скількох психологів я обійшла! Скільки грошей я витратила на них! Це найнещасніші люди! Вони дають поради, за якими самі не живуть. Всі їхні знання - це просто теорія, яку можна прочитати самому. Більшість з них стали психологами, щоб вирішити свої душевні проблеми, але так і не змогли! - Вона говорила, похитуючи головою, не відриваючи очей від вікна.

Було видно, що їй неприємна ця тема. Говорити про психологів! Пані Танко знову схрестила руки на грудях і почала похитувати ногою сильніше. Ситуацію розрядив черговий відвідувач, який покликав власника кав’ярні. Пан Іван встав і попросивши вибачення, пішов. Пані Танко навіть не відвела очей від вікна.

Кав’ярня потроху оживала! Люди приходили і йшли, а пан Іван встигав приділити час кожному, періодично поглядаючи в бік столика, де в гордій самоті сиділа пані Танко, так і не доторкнувшись до чаю з круасаном. Нарешті, вона відвела свій погляд від вікна і почала поглядати на пана Івана, намагаючись зловити його погляд. Він зрозумів, що вона готова продовжити розмову і підійшов до її столика. Розмова продовжилась, наче й не було цієї паузи в їх бесіді.

- Сьогодні вранці молодший син по дорозі в дитячий садочок зупинився, щоб зав'язати шнурки на своєму черевику. Цей процес затягнувся надовго. Упертий! "Я сам! Я сам!".. Мене це просто розлютило! Я його відшльопала, і він ревів всю дорогу ...

Обличчя пані Танко налилося фарбою. Очі стали великими, а підборіддя витягнулось. Ніздрі маленького жіночого носика гнівно роздулися і збільшилися в розмірах, а губи судорожно затремтіли. Вона знову переживала те, що сталося цього ранку, і все її тіло напружилося. Потім вона зробила глибокий подих, закривши при цьому очі, і розчепірила пальці на руках. Було видно, як пані Танко щосили намагається приборкати свої емоції. Нарешті, вона повільно випустила повітря через губи, стуливши їх театрально в трубочку.