Розуміння важливого

Аліна

Вечір був тихим. Місто вже почало заспокоюватися після робочого дня: машини рідко проїжджали вулицями, ліхтарі відкидали довгі тіні на бруківку. Максим запропонував піти в парк — просто пройтися, без жодного приводу.

Я відчувала, як серце трохи калатає, коли ми йшли поруч. Він мовчав, і це мовчання не тиснуло, а навпаки, давало спокій.

— Тут гарно, — прошепотіла я, дивлячись на старі лавки та дерева, чутно шелест листя.

— Так, — відповів Максим. — Люблю, коли тут тихо. Можна думати.

Я посміхнулася. Він іноді робив такі прості коментарі, а я відчувала, що вони важливі, навіть якщо здаються звичайними. Ми йшли повільно, обережно обходячи калюжі після дощу, і я почала помічати дрібниці, які раніше не звертала уваги: запах вологого листя, шурхіт кроків людей, далекі світла фонарів.

— Ти часто тут гуляєш? — запитала я, трохи нахилившись ближче, щоб не кричати.

— Коли є час, — сказав він тихо. — А ти?

— Не часто. — Я знизала плечима. — Місто завжди кудись тягне.

Він замовк на мить, дивлячись на мене. Я відчула легке тепло від його погляду, хоча він нічого не сказав. Ми просто йшли поруч, і цього було достатньо.

Коли сонце опустилося за обрій, ми сіли на лавку, тримаючи дистанцію, але відчуваючи присутність один одного. Максим дістав із кишені термокружку з гарячим чаєм і простягнув мені.

— Тримай, — сказав тихо.

— Дякую, — відповіла я, відчуваючи тепло від чашки не лише фізично, а й всередині.

Ми сиділи так довго, що світло ліхтарів стало м’яким, навколо нас залишалася лише тиша парку. Жодних слів не потрібно. Просто бути поруч.

⸻

Коли ми повернулися додому, я відчула легку втому, але й цікавість. Пентхаус зустрів нас тихим теплом і запахом свіжої кави. Максим не робив пафосних рухів, не торкався зайвого. Він просто кинув ключі на стіл і сів поруч на диван.

Я сіла навпроти, ноги підкрутила під себе. Його присутність була відчутною, але не нав’язливою. Ми мовчали, кожен заглиблений у свої думки.

— Ти хочеш чай? — тихо запитав він.

— Так, будь ласка.

Він підвівся і пішов на кухню. Я залишилася на дивані, спостерігаючи, як він повертається з двома чашками. Він сів поруч, і я відчула, що близькість стала майже фізичною, хоча ми ще не торкалися один одного.

Спершу він поставив одну чашку переді мною. Потім його рука випадково торкнулася моєї, коли він намагався сісти ближче. Я здригнулася, але не відсунулась. Він теж не відсунуся. Це був легкий, ненав’язливий дотик, який сказав більше за слова: «Тут безпечно. Я поруч».

⸻

Ми залишалися на дивані. Він обережно нахилився, щоб поправити мою шаль. Його рука торкнулася плеча, потім плавно опустилася вниз, ніжно, без поспіху. Я не відсунулась. Він теж не поспішав.

— Якщо тобі незручно — скажи, — прошепотів Максим.

Я відчула, як моє серце б’ється швидше, але я лише тихо кивнула.

І тоді сталося те, що обох нас лякало і водночас притягувало. Ми торкнулися одне одного вперше по-справжньому, не граючи ролі, без слів і без сценарію. Це не було ідеально — було реальним, живим, сповненим тихого трепету і новизни.

Я відчула тепло його руки, і це тепло ніби говорило: «Тут ти в безпеці». Ми мовчали, дивлячись один одному в очі, і навіть повітря навколо ставало важчим від нерозказаних слів.

Він нахилився ближче, його губи торкнулися моєї щоки. Ледь-ледь. І я зірвалася на короткий подих. Потім його поцілунок став довшим, обережнішим, але впевненим. Я закрила очі, відчуваючи, як тремтить усе тіло, як серце б’ється у ритмі його доторків.

Рука Максима опинилася на моїй талії. Не агресивно — ніжно, з обережністю, ніби він перевіряв, чи готова я. І я була. Ми рухалися повільно, кожен дотик був важливий, кожне наближення — нове відчуття близькості.

Ми зняли страхи, дозволивши собі бути тут і зараз, без слів, без планів, тільки ми і тепло одне одного. І коли відбулося перше справжнє фізичне зближення, це не було «красивим» чи «ідеальним» — це було живе, емоційне, нервове, повне тепла і довіри.

Він взяв мене на руки, та цілуючи поніс до себе в кімнату. Поклавши мене на спину почав цілувати, спочатку шия, потім ключиця і коли він дійшов до моїх грудей я почала себе відчувати не впевненою, адже у мене ще нікого не було. Макс почав стягувати з мене топ і рукою масувати вже набряклі соски. Це було щось нереальне. Моє дихання змішалось з його. Він опускав свою руку із сосків все нижче та нижче. Коли його рука опинилась біля резинки моїх трусиків, я відчула яка я збуджена та волога. Нарешті від доторкнувся до мене там. Розсуваючи мої пелюстки та торкаючись клітора він ще більше розпалював мене та я не могла  стримати стогони.  Круговими рухами його пальців я майже дійшла до оргазму, та тут він різко зупинив пальці та різко ввійшов ними в мене. Це було донестями приємно, але й трішки боляче. 
— Ти незаймана? - Прошепотів він
Я кивнула йому в знак згоди

— О, чорт, ти прекрасна, Аліно. —своїм оксамитовим голосом промовив мені прямо в губи та поцілував

Я почала його також роздягати. Коли зняла його штани, я була в шоці від розміру його члена. І як це повинно поміститись в мені?

Цілуючи мене, він приклав свою  пульсуючу голівку то мого входу, і я вже почала благати увійти в мене. Він увійшов, даючи час звикнути до нього, а потім набирав темп. Наші стогони, слова та тіла змішались в одне ціле. Дійшовши до оргазму, я поклала свою голову на нього а він гладив моє волосся. Це було неперевершено та точно незабутньо.

Ми лежали поруч після цього мовчки. Тихо, майже боязко, але тепло, без будь-якого тиску. І вперше я відчула, що йому важливо не просто бути поруч, а щоб я відчувала себе у безпеці.

Я ще не називала це коханням, він теж. Але я знала одне: ми вже не можемо просто повернутися до звичного життя до цього вечора.