Розділ 6

В Ані, яка до цього почувалась чудово, потемніло в очах. Чоловік… чоловік їхав сюди. Ще трохи, і він буде тут, у палаті. І тоді всім довкола стане відомо, який він у неї. А ще… ще він дізнається, що ні за якою випивкою вона не пішла, а втекла. Йому ж видадуть рюкзак, а там… там речі. І гроші. Ті копійки, які вона збирала весь цей час, але все ж таки гроші.

Лікар говорив щось ще, але Аня його практично не чула, тому він дуже швидко пішов, прихопивши із собою медсестру. А ось той чоловік, який зайшов до неї від самого початку, усе ще залишався в палаті. І чомусь Ані здавалося, що вона під його поглядом, як на рентгенівському знімку. Одразу видно, у чому проблема.

Аня першою відвела погляд. І судомно думала, як підвестися з ліжка. Навіть спробувала. Смикнулася було, але тіло відразу прострілило гострим болем, і вона звалилася назад на ліжко, заплющивши очі.

— Вам не можна підводитися, — сказав чоловік. — Ви хвилюєтесь за дочку? З нею все добре, я спробую привести її до вас.

Аня кивнула. Про дочку вона теж переймалася. Але більше про чоловіка, який сюди заявиться. І про те, що він може забрати Машку, звісно, ​​теж. Адже якщо з нею справді нічого серйозного, то її випишуть та віддадуть батькові. Та і її… За кілька днів її відпустять додому. Про це Аня думала із жахом. Тому що після того, як чоловік дізнається, що вона втекла, він її там вдома просто доб’є. І не залишиться в Машки нікого більше.

— Послухайте…

Аня повернулася до чоловіка, але відразу ж замовкла, почувши голоси, що долинали ззовні. Там були крики, лайка, але серед усього цього Аня чітко відрізнила п’яний голос чоловіка. Вона так часто чула його в компанії товаришів по чарці, що з легкістю могла відрізнити й серед інших людей. Та тільки… кому від цього краще. Зараз вона могла лише безпорадно валятися на ліжку й дивитися в стелю. Чекати на час, коли чоловік з’явиться в палаті. Адже ніхто його не зупинить.

Двері відчинилися так швидко й різко, що Аня здригнулася всім тілом. Миттєво захотілося прикинутися сплячою, але Аня дуже добре розуміла, що це нічого не дасть. Рома зачекає. Коли йому потрібно, він уміє бути терплячим. Шкода, що він не такий, коли перед ним дружина й дочка.

Аня повернулася в бік дверей. Першим, кого вона побачила, був лікар. І слідом, у нестямі від люті, йшов Рома. Він ледве тримався на ногах, але все одно підійшов до її ліжка й навіть сів на стілець. Скоріше, звалився, бо ноги його не тримали. Він обхопив Аніну руку своїми та м’яко погладив пальцями.

Зчепивши зуби, жінка намагалася не подати знаку, наскільки їй неприємно. Вона кохала чоловіка, хотіла з ним майбутнього, але це було так давно, що Аня вже й не пам’ятала. Ромка тепер був іншою людиною. Абсолютно. І такий він Ані не подобався. Запах алкоголю підганяв до горла нудоту.

— Чи можна залишити нас самих? — зажадав чоловік, а в самого язик заплітався.

Аня із жахом подивилася на нього, а потім навіщось кинула погляд у бік чоловіка в палаті. Вона не збиралася якось на нього впливати, але він, зробивши крок, різко загальмував.

— Вибачте, але ваша дружина ще не в стабільному стані. Я не можу залишити її саму, — сказав незнайомець непохитно.

Звичайно, Ромі це не сподобалося, але сцену він, на щастя, влаштовувати не став. Лише нахилився до неї. Близько-близько, щоб вона розчула.

— Гроші твої я забрав, документи також. Речі, гадаю, ти сама забереш і повернешся додому.

— Так, — промовила, проковтнувши колючу болючу грудку.

— І більше…

Він замовк, стиснувши до хрускоту її пальці.

Аня все зрозуміла без слів. Проковтнула гучно й активно закивала, хоч від таких рухів у неї паморочилося в голові.

Рома різко підвівся на ноги. Його трохи хитнуло, але він усе ж таки втримався на ногах, а потім повернувся до чоловіка, що був у палаті.

— Дочка… де моя дочка?

Тільки зараз Аня зрозуміла, що Рома навіть не звернув увагу на те, що чоловік у її палаті одягнений у звичайний одяг. Не в медичний халат чи костюм, а просто одяг. І це навіть добре. Адже якби він зрозумів… Аня й уявляти не хотіла. Їй не вистачало тут ще й ревнісних розбирань.

— Ваша дочка зараз на обстеженні. З нею все гаразд, це низка необхідних процедур.

Рома дивився на чоловіка досить довго. Декілька хвилин ніби перетравлював, а потім поставив дурне запитання:

— Я не зможу її забрати?

— Сьогодні — ні. Завтра — можливо.

В Ані все похололо всередині. Дочку не можна відпускати до батька раніше, ніж її. Вона прикрила очі, намагаючись вигадати щось. А потім різко-різко усвідомила, що сьогодні свято. Усі святкують Новий рік. Напевно, саме тому ніхто з лікарів не здивувався появі Роми в такому вигляді. Сьогодні це нормальна річ, й Аню ніхто не слухатиме.

Вона відвернулася до вікна. І пролежала так доти, доки двері до її палати не зачинилися. Слідом Аня просто витерла сльози й почала благати бога, щоб чоловік дав її мишці спокій. Аби хоч сьогодні її залишили тут. А ось завтра… завтра Аня обов’язково вигадає, як піти з донькою. Навіть якщо їй доведеться повзти, вона це зробить.