Розділ 3

Для Германа все, що відбувалося, було схоже на подорож у минуле. Зовсім невесела новорічна ніч, автомобіль посеред дороги й закривавлений сніг, який чомусь серед перших потрапив йому в поле зору. Струснувши поволоку, Герман швидко приземлився поруч із тендітним тілом жінки. Крихким, бо навіть під купою одягу та теплою курткою було видно, що вона не просто струнка, а він навіть сказав би зайве худорлява. По такій, як вона, легко можна вивчати будову скелета. За наочним прикладом.

Герман чудово знав, що робити в таких випадках. Прикласти два пальці до шиї, намацати пульс, порахувати. Він знав, що за протоколом її не можна транспортувати, ворушити. За протоколом потрібно викликати швидку, але річ у тому, що на вулиці найсильніший за останні дні мороз. Поки швидка доїде, жінка задубіє. Та й хуртовина така, що явно не сприяє швидкому приїзду допомоги.

Тому замість виконання протоколу, Герман оглянув жінку сам. Втім, зблизька вона йому й не жінкою зовсім здалася, а дівчинкою. Крихкою, ніжною. Як витримала такий удар та падіння — одному богові відомо. І що взагалі вона робила посеред засніженої траси за кілька годин до Нового року? Ще й із дитиною. Про неї, незважаючи на те, що дівчинка плакала й тягла до мами свої руки, Герман геть-чисто забув. І згадав, лише коли зібрався підняти її матір на руки та віднести до своєї машини. А там доставити до лікарні для ретельнішого обстеження.

— Чому мама не прокидається? — спитала дівчинка, підвівшись на ноги слідом за Германом, який уже тримав тендітну жіночу фігуру на руках.

І все-таки йому не здалося, по ній точно можна вивчати скелет. Вона була легкою, мов пушинка.

— Вона обов’язково прокинеться, — запевнив він дівчинку й попрямував до своєї машини.

На те, щоб розмістити жінку на задньому сидінні, пішло кілька хвилин. Потім він кивнув дівчинці на свій автомобіль, але вона вперто замотала головою.

— Мама каже, що не можна до чужих дядьків сідати в машину.

— Це мама правильно каже, але зараз ситуація інша. Твоїй мамі потрібно до лікарні. Я можу викликати швидку, але чекати на неї доведеться ще дуже довго. Тож твою маму до лікарні відвезу я. А оскільки залишити тебе посеред засніженої траси на самоті я не можу, то тобі доведеться сісти до мами й повірити мені, що я хороший.

— Ви поганий, — серйозно заявила дівчинка зі смішними завитками волосся, що стирчали з-під шапки. — Ви збили мою маму.

— Адже ти хочеш, щоб із твоєю мамою все було добре?

Герман знав, що він йде ва-банк, але час підтискав. Адже невідомо, наскільки сильними виявилися пошкодження в незнайомки.

Дівча кивнула і нарешті залізла в його машину. Якраз на заднє сидіння до мами. Притулилася до неї щільно-щільно й заплющила очі, мабуть, боячись незвіданого.

Довго думати у Святова не було часу, тож уже за хвилину вони мчали засніженою трасою до його лікарні. Туди, де лікарі ще не встигли достатньо прийняти на груди, щоб не провести огляд пацієнта.

У його відділенні взагалі на свята не пили. Чекали, знаючи, що буде наплив. І він неминуче був. Завжди. Герман на зміні в Новорічну ніч не був давно, але знав із розповідей інших, що справи тут були так само, як і тоді, коли він не втрачав жодної хвилини, присвячуючи весь свій робочий час порятунку життя пацієнтів.

Поки гнав трасою, періодично дивився в дзеркало заднього виду. На дівчинку зі світлими кучерями й на жінку. Занадто якусь бліду, худеньку. Ця блідість впадала у вічі й іржавим цвяхом стирчала з думок. Бувши хірургом, Святов не міг не знати, за яких обставин пацієнти бувають такими блідими, але, на перший погляд, кровотечі в жінки не було, хіба що… хіба що тільки внутрішня. Але ці думки Святов погнав від себе ще швидше.

Якщо вона помре…

Він не уявляв, як житиме з почуттям провини. Не знав, як жив той, хто збив його сім’ю, і ніколи не хотів знати. Жодних «увійти в становище» щодо цієї мерзоти він відчувати не хотів. І вже тим паче не думав, що може опинитися на його місці хоч колись. Важко ковтнувши, Святов втиснув педаль газу в підлогу сильніше.