Розділ 2

— Погань!

У бліду перелякану дівчину полетів графин, кинутий розлюченим чоловіком. Дивом пролетівши повз, він розбився об стіну, сотнею уламків осівши на підлозі.

— Де моя горілка, га? — проревів він на всю кімнату. — Ти куди її діла?

— Нікуди, — пропищала, шукаючи варіанти виходу із вітальні. — Ти… випив учора.

— Брешеш. Куди діла горілку? Говори негайно!

Він підлетів до неї так швидко, що Аня не встигла зреагувати. Навіть відсахнутися і якось ухилитися від його сталевої хватки на шиї не вийшло. Злякано скрикнувши, вона витріщила очі й втупилася в колись коханого чоловіка. Що з ним сталося? Як із люблячого чоловіка та батька він перетворився на некеровану тварину, яку цікавила лише випивка?

— Я… куплю? — запропонувала. — Магазини ще працюють. Сходжу.

— Так? — він примружився і відпустив її, відштовхнувши від себе, наче ганчір’яну ляльку.

Аня позадкувала, ледь не впавши на підлогу від несподіванки.

— Іди давай. Щоб за п’ять хвилин тут була.

— Звісно.

Вона кинулася до дитячої. Знайшла Машку на підлозі. Донька забилася в куток і притиснула крихітні долоньки до вух, щоб… не чути. Аня мало не заридала вголос від побаченої картини, але зволікати не можна було. Схопивши з вішалки курточку, вона швидко кинула її дочці.

— Одягайся. Ми зараз ідемо в гості. Але треба швидко, доки тато… не помітив.

Маша кивнула, швидко натягла на себе курточку, а Аня заштовхала в невеликий дитячий рюкзачок пару светрів та теплі штани. Схопивши дочку за руку, кинулась у коридор. Часу було катастрофічно мало. Поки чоловік не схаменувся, вони повинні вийти.

Уже в передпокої приклала палець до губ, Машка кивнула й тихо просунула ніжку в старенькі черевики. Дівчинці було всього шість, але вона вже знала, як поводитись, щоб не нарватися на буйного батька. Від цього в Ані заболіло в грудях. Вона десь читала, що там болить душа, і ніколи в це не вірила, але останнім часом була готова повірити в будь-що, аби стало хоч трохи легше.

Аня вдягалася поспіхом. Пуховик, черевики, не застібаючи, шапку та шарф схопила просто в руки.

— Аня! — чоловік прокричав із кухні.

Недовго думаючи, вона схопила дочку й кинулася на вихід. Рекордно швидко відчинила двері й зачинила їх, сподіваючись, що чоловік нічого не запідозрить і не піде за нею. Вони тікали з власного дому, як якісь злодюжки з обікраденого магазину.

— А ми до кого, мамо? У гості…

І справді… до кого?

В Ані майже не було знайомих. Подруга залишилася в рідному Аніному місті, звідки вона поїхала на навчання і не повернулася, бо вийшла заміж. Нових подруг вона тут завести не встигла. І не тому, що була нетовариською, просто часу на вечірки та зустрічі не було, а дівчата любили відриватися. Аня ж… вчилася. Ретельно виконувала всі завдання, закривала сесії самостійно, хоч і стикаючись із незадоволеними обличчями викладачів.

Ромку Аня зустріла на четвертому курсі. Випадково зіткнулася з ним на вулиці. Налетіла на нього, тримаючи в руках склянку дешевої кави з автомата. Вона тоді облила його, одягненого у світлий костюм, майже повністю. Втупилася розкритими від шоку очима й чекала на вердикт, але Ромка… Ромка закохався в її очі відразу, як побачив.

Їхній роман почався несподівано й розвивався стрімко. Відмінниця-студентка з’їхала в навчанні, але коли Ромка зробив їй пропозицію — ні про що не шкодувала. Інститут Аня закінчила із червоним дипломом. Усе ж таки її старання не минули даремно. А ось із роботою не склалося. За місяць після закінчення університету в Ані сталася затримка. Рома сам повів її до лікаря і кружляв на руках, коли довідався, що в них буде дитина.

І потім… потім він довго її підтримував. Не спав разом із нею ночами, хоч і йому треба було вставати на роботу, забезпечував їх і взагалі робив усе, що було в його силах.

Проблеми з алкоголем почалися пізніше, й Аня навіть не відразу зрозуміла, що була проблема. Рома, як і всі, зрідка випивав вечорами. Пляшку пива, дві, три. Потім почав приводити друзів, які шуміли й не давали їм із Машкою спати. Доньці тоді було чотири. Вона ще нічого не розуміла, та й сама Аня, як і раніше, не бачила проблеми, адже на наступні два тижні Рома перетворювався на зразкового батька та чоловіка. А потім знову. І знову. Поки не дійшло до того, що сталося пів години тому.

Адже Аня планувала святкувати Новий рік. Наготувала їжі: кілька салатів, курку в духовці, биточки й навіть торт, що стояв у холодильнику, загорнутий у харчову плівку. Усі ці страви Аня готувала за свої гроші, бо грошей у Роми більше не було. Ні, він ходив на роботу й навіть зрідка приносив додому заробіток, але він проявлявся не хрусткими купюрами, а літражем, від якого в Ані вже розвинувся практично блювотний рефлекс.

Зараз, стоячи посеред засніженої дороги, Аня думала про те, що залишила вдома розкішний стіл, який напевно підчистять приятелі Ромки. Просто візьмуть і з’їдять усе дощенту, а вона ж готувала, старалася. Але бажання, що виникло нізвідки, повернутися і забрати все, відбити в розлюченого чоловіка, швидко зійшло нанівець.

Аня розуміла, що не встоїть проти нього. Ні морально, ні насамперед фізично. Рома був вищим, ширшим у плечах і сильнішим попри те, що він уже давно себе закинув і навіть відростив невеликий живіт на місці, де колись були кубики.