Під хвилями часу

Себто птаха — себто крила

Чуєш — лине кров'ю відчай?
Чуєш — б'ється у віконце чорний птах?
Хвилини йдуть, втікають дні без свідчень,
Тільки ти назавжди в зграї, тих солдат.
В грудях втома, в серці знову
Острах отих лихих почвар.
Невже лише якийсь ганебний постріл,
Забрати зміг життя одного із солдат?
Себто і твоє життя, чи
Себто серце батька й сина...
Себто тих коханих люде на отих
Прибоях, себто птаха — себто крила...
Сонце те пекло, неначе
відчай. Мов кричить: "Ніколи!"
Та сюжет згубився твій, немов побачив,
Немов лютневий рейс, в чужому полі.

Анета

Подобається

#951 в Різне
#197 в Поезія

У тексті є: вірші про те що на душі, філософська лірика, кохання

Відредаговано: 29.04.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись