Фаза 3. Між подихом Медузи та політом Феї

***

Брудний тісний провулок мені не сподобався. Я поглянув на цих величних скакунів сіпнувся: таку ж породу я бачив всюди в підгір’ї. Один з них, відчув мої змішані почуття від цієї зустрічі та голосно заіржав. Хазяїн похлопав його по міцному крупу і витяг батіг.    

- Застрибуй у фургон та поїхали, - махнув він мені.                                               

Я зазирнув всередину і примружив ніс: все було заставлено бочками, від яких різко тхнуло рибою. Після ранкової прогулянки в сірий дім, мене вже нічого не могло здивувати, але зберегти на собі такий аромат на довгі дні, не сильно хотілося.

- Я попереджав, - посміхнувся чолов’яга, - Пахне не дуже, зате приїдемо джмеликом і без зупинок.

- Як без зупинок? Ви ж казали, що спочатку рибу треба вивантажити в якомусь шинку?

- Справді? Мабуть щось переплутав, – примружив очі хлоп, та посміхнувся ще ширше.

Його крива посмішка нагадала мені Гийома, який мав звичку шкіритися перед тим, як нанести удар. У цього візника вона була не такою химерною, як у бравого лицаря, але теж нічого доброго не передбачала.

- Мабуть, когось іншого пошукаю, - сказав я, і обережне почав задкувати. Він тільки розвів руками і крикнув:

- По доброму він не хоче! Бачить богиня - я зробив все, що міг.

Позаду хтось пнув розбиту бочку і почулися важкі кроки. Я повернув голову і примружив очі. Срака-мотика! Провулок перекрили троє набундючених чоловіків дуже не приємної зовнішності, відрізавши мені шлях до відступу. Їх короткі мечі покоїлися в піхвах, але по хижому погляду було зрозуміло, що це лише справа часу.

- Хлопці, давайте розійдемося по доброму, - сказав я, демонструючи мітку гільдії на руці. Якщо ці бандити сповна розуму, то не будуть чіпати алхіміків. Принаймні, я на це дуже сподівався.

- Точно він, - пробасив один зі амбалів і направився до мене.

- З такими очима було важко переплутати, навіть в натовпі, - кивнув йому візниця, - Краще не пручайся, хлопче. З тобою просто хочуть поговорити.  

- Ага, дідка лисого, - подумав я, і витяг маленьку пляшечку з потайної кишені куртки.

Швидким рухом, я жбурнув її в озброєних бандитів. Склянка влучила одному з них в груди, розкололася і вибухнула. Від неочікуваного удару, він похитнувся та відступив на пару кроків, здивовано оглядаючи свою шкіряну, покриту металевими кільцями, куртку. З неї стікала рідина і одразу перетворювалася та туман.

Провулок почав швидко заповнюватися густим зеленим димом. Візниця вдарив батогом мені в спину, але промахнувся. Гострий язик просвистів над моїм лівим вухом, розрізавши повітря і я вирішив не чекати наступного. «Подих Медузи» був слабкою, проте дієвою отрутою. Від нього рухатися ставало важко, ніби тебе занурили з головою в кисіль. Поки всі кашляли та хваталися за горлянки, я вклонився від ще одного удару батога, перестрибнув через бандита, якого дим змусив встати навколішки, і висковзнув на порожн вулицю. Це так дивно, буквально в парі хвилин були сотні людей, а тут порожньо. 

В моїй голові майоріли десятки думок. Я відчайдушно волів зрозуміти кому встиг перейти дорогу на цей раз. Місцеві банди? Але вони зазвичай не чіпають алхіміків, навіщо їм зайвий клопіт? Конкуренти по бізнесу дідуся Зігфі? Цей старий лис був справжнім вовком і виборов місце під сонцем, поховавши підприємства багатьох інших. Але чому тоді вони найняли головорізів? Наші зазвичай так справи не вирішують. А може, це посланці короля прийшли взяти криваву платню за образу, про яку згадував пріор Антоніо?

Заплутавшись в своїх роздумах, я не помітив дівчину в темно синьому плащі та буквально зніс її, поваливши на мостову. Разом ми впали на бруківку, та покотилися вниз по схилу.

- Ти що, сліпий? – схлипнула вона під моєю вагою.

- Вибачте, пані, я не помітив вас, - прокрехтів я, допомагаючи їй піднятися.

Підбитий чорним хутром каптур спав з її солом’яного волосся, звільняючи золотий потік локонів. Вона відвела їх рукою, відкриваючи моєму погляду точений профіль. Чи то від холодного вітру, чи від моєї нахабної появи в її розміряному житті, бліда порцелянова шкіра незнайомка пішла ніжним рожевими рум’янами. В сталево-сірих очах відображалося щире незадоволення тим, що зараз відбулося.

- Ви навіжений? – холодно та високомірно сказала вона, пильно вдивляючись в моє обличчя.

- Взагалі то, ні! – вигукнув я, - Мене заманили в провулок та хотіли кудись відвести. Де вартові, коли вони так потрібні?

- Вартові на кінній площі? Ви погано знаєте Пенефоріс, – посміхнулася вона.

- Вибачте, що наштовхнувся на вас, але треба робити ноги, - крикнув я їй, і вже збирався рушити далі, але відчув, як її тендітна ручка стиснулася сталевими тисками на моїй власній.

- Не так, швидко, - прошепотіла білявка і я відчув різкий біль в лівому боці. 

- Що ви робите? – тільки і встиг промовити я, коли падав.

В очах почало двоїтися і голова пішла обертом. Цікаво, чим мене отруїли? «Поцілунок гідри»? Ніби ні, бо в мене вже б замлів язик. «Слина серопарда»? Цікаво, чи пішли в мене по шкірі темні кола?

- Політ феї, - посміхнулася дівчина, обережно притримуючи мою голову, - Від нього швидко поринаєш у білі хмаринки.