Розділ 5. Лунарлікт

***

Я сіпнулася від холодного вітру, що пробивався крізь теплу хустку Еньї, і ще раз поглянула на усміхнене обличчя Шанталь. Мертва дівчина загадково дивилася на мене зі свого останнього портрету. Карі очі й зморшки, що виникали при її усмішці, були дещо схожими на мої, але більше нічого спільного між нами не було.

- На якому цвинтарі вона похована? Я хочу відвідати її могилу.

- Немає ніякої могили, - сумно відповіла жінка, - Тіла не знайшли, тож і ховати було нічого. Цей вівтар — єдине, що лишилося після неї. Остання моя втіха...

— Якщо немає тіла, то чому ви певні, що вона померла? — тихо озвався лицар. — Може, Шанталь знову обрала кочове життя чи просто вирушила до іншого міста. Чи були між вами сварки?

- Авжеж ми сварилися. Це нормально, коли довго живеш з людиною, - криво посміхнулася Енья, - Ти б бачив наш задній двір того дня. Я тиждень відмивала його від крові. І як тільки змогла витримати? Сама собі дивуюся.

- Тут щось не в’яжеться, - похитав головою Жакері, - Якби це був каллі, то він би не марнував їжу. А ти кажеш - все подвір’я було в крові. Навіщо упирю розбазарювати харчі?

- Не знаю. Я нічого вже не знаю,- схопилася долонями за обличчя Енья, - Моя душа померла того дня разом з Шанталь. Я зроблю все, щоб помститися створінню, яке забрала її в мене.

Я поглянула на Жакері, який сидів біля прикрашеного квітами вівтаря і уважно слухав її слова. Кальм лагідно поклав руку на плече дівчини і повільно пригорнув до себе. Дивно, але Енья не відштовхнула його — вона дозволила обіймам стати її тихою розрадою.

— Я співчуваю вашому горю, пані. Можливо, це недоречно, але чи не порадите нормального житла біля моря? — обережно спитав рудий лицар. — Ми недавно прибули в місто і тільки-но з’їхали з другом з гостинного двору в Аєрамі

- Гадаю, твій друг — це той мічений? - посміхнулася вона, витираючи сльози, - Чого вирішили перебратися з Аєрама в Тельфер? За поганим курсом міняєте золото на мушлі, хлопці.

- Чому ви досі залишаєтеся тут? – примружив очі Кальм, - Кожен із нас робить вибір, що йому диктує серце. Ваше – вирішило залишитися в домі, де можливо була вбита Шанталь. А наші серця кличе дорога, тому ми тут.

- Знаєш, вона теж казала щось подібне, - кивнула лицарю, жінка, - Тут небагато нормального житла, та й усе зайнято через клятий карнавал, - ворожка задумалася на хвильку, а потім клацнула пальцями, - Якщо скажете старому Феду, що від мене, він здасть вам кімнату біля маяка. Там може бути трохи тісно для таких здорованів, а ще звірів доведеться десь пристоїти. Зате там ніколи не було ні гризунів, ні гнид — він за цим стежить. Чудове місце: море буде видно з кожного вікна

В очах рудого лицаря запалав фанатичний вогонь. Він захоплено поглянув на Енью і подякував їй:

- Це чудово! Що я можу для вас за це зробити?

- Прибери з мого дому свого міченого друга, і вважай, що ми квити, — мовила жінка з іронічною усмішкою.

- Гийом і справді не подарунок, але нормальний хлоп. Чим вам він так не сподобався?

— На ньому стоїть печатка кривдника, — жінка сіпнулася від холодного вітру й продовжила. — Твій друг тяжко завинив перед кимось, і на його душі поставили відповідний знак. Мітка поблякла — мабуть, він учинив щось шляхетне чи врятував когось від щирого серця, але слід не зник остаточно. Від його присутності поруч у мене мурахи пробігають по шкірі.

— Дивно, та я нічого не відчула, — подумала я, дивлячись у вікно на чорнявого хлопця й розглядаючи його міцну статуру.

Лицар мав жахливу посмішку й виглядав, мов кремезний ведмідь? Так. Його супроводжували лиха вдача й кепське почуття гумору? Безперечно. До того ж він полюбляє випити і, вочевидь, спускає всі гроші в домах розпусти. Але щоб заслужити мітку кривдника? Не знаю… Я від нього бачила лише допомогу й співчуття

- Так відзнаку ставлять жриці та ворожки на тих, хто зробив щось вкрай паскудне. Але він мене вже врятував двічі і вів був добрий до мене. 

- Погано старався, - холодно відповіла Енья і вже з більш помітним теплом поглянула на рудого.

- Дякую вам за допомогу, - перервав мене Жакері, - Я не знав про загибель Шанталь. Коли ми доберемося до табору, то виконаємо поминальний обряд. Це найменше, що ми можемо зробити.Вона кивнула і запросила нас в дім.

Після пронизливого вітру, тепла кімната здалася спасінням. Я навіть не зрозуміла, що встигла настільки змерзнути за той час, поки стояла на веранді.

- Гей, ти, рудий лицар. Знімай сорочку, - владно сказала Енья, коли Кальм заліз крізь вікно у кімнату.

- Навіщо це? – насупився Гийом.

- Тебе не питали, - відрізала жінка, і махнула в сторону Кальма, - Знімай, кажу. Є справа, яку треба закінчити.

Рудий знизав плечима, почав знімати кольчугу, а потім і сорочку.

- Свята богиня, який же ти красень, - цокнула язиком Енья, посміхнувшись, - Вже заздрю тій людині, яка припаде тобі до серця.

 Кальм зашарівся, в нього почервоніли не тільки обличчя з шиєю. Шкіра на торсі злилася з кольором його густого волосся.

- Повертайся спиною і сідай ближче до світла, - не зупинялася Енья.